Економічне районування - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічне районування

ЕКОНОМІ́ЧНЕ РАЙОНУВА́ННЯ – розмежування економічного простору держави на окремі територіальні ланки, системна цілісність яких забезпечується певною однорідністю господарської спеціалізації, наявністю внутрішніх прямих та опосередкованих зв’язків між суб’єктами господарювання, виконанням зовнішніх економічних функцій. Е. р. – одна з осн. складових теорії та практики регіоналізації як процесу наук. обґрунтування і практ. виділення територ. таксонів різного рівня комплексності (від спеціаліз. до інтеграл.) та ієрархізації (мікро-, мезо- та макротеритор. рівні). В основі Е. р. – геогр. поділ праці та пов’яз. з ним територ. спеціалізація госп. діяльності. Їх об’єктив. характер визначається територ. диференціацією чинників та передумов госп. діяльності: відмінністю в екон.-геогр. положенні різних частин території країни, їх забезпеченістю мінерал.-сировин., водними, земел., ліс. та ін. ресурсами, людським капіталом тощо. Е. р. може бути комплекс. та галузевим. Комплексне Е. р. охоплює всі сфери госп-ва території в їх єдності та взаємозв’язку. Галуз. Е. р. ґрунтується лише на певних ланках госп. діяльності, напр., пром., с.-г. районування тощо.

У процесі істор. розвитку значимість Е. р. зазнала певних змін. В умовах соціаліст. системи господарювання Е. р. було об’єктив. основою та орган. частиною планування нар. госп-ва країни, упр. його розвитком. У межах України в період планової економіки виділяли 3 великі екон. р-ни – Донец.-Придніпров. (Дніпроп., Донец., Запоріз., Кіровогр., Луган., Полтав., Сум., Харків. обл.), Пд.-Зх. (Вінн., Волин., Житомир., Закарп., Івано-Фр., Київ., Львів., Рівнен., Терноп., Хмельн., Черкас., Черніг., Чернів. обл.) та Пд. (Крим., Микол., Одес., Херсон. обл.). З переходом до ринк. системи господарювання роль Е. р. як інструменту упр. госп. розвитком країни знизилася. У сучас. умовах Е. р. має здебільшого пізнавал. значення, інколи використовується під час розроблення заходів регіон. політики держави. Нині в країні немає єдиної заг.-визнаної мережі екон. р-нів. Проблеми Е. р. та виділення екон. р-нів висвітлені в працях таких економістів та економгеографів, як К. Воблий, О. Діброва, М. Паламарчук, Л. Корецький, І. Горленко, М. Пістун, В. Поповкін, Ф. Заставний, О. Шаблій та ін. Сучас. розвиток теорії Е. р. пов’яз. зі становленням та широким застосуванням поняття «сусп.-геогр. (сусп.) р-н». Це поняття відображає нове розуміння р-ну як геогр. унікальності та орган. єдності у межах певної частини держави компонентів природи, госп-ва, соц. та демогр. сфери. На 7-му з’їзді Укр. геогр. т-ва (Київ, 1995) було обговорено та схвалено сусп.-геогр. районування території України. Виділяють сусп.-геогр. р-ни: Столич. (Київ., Житомир. та Черніг. обл.), Центр. (Черкас. та Кіровогр. обл.), Пн.-Сх. (Харків., Полтав., Сум. обл.), Донец. (Донец. та Луган. обл.), Придніпров. (Дніпроп. та Запоріз. обл.), Причорномор. (АР Крим, Одес., Микол. та Херсон. обл.), Поділ. (Вінн., Терноп. та Хмельн. обл.), Прикарп. (Львів., Івано-Фр., Чернів. та Закарп. обл.), Пн.-Зх. (Волин. та Рівнен. обл.).

Літ.: Поповкін В. А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. К., 1993; Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посіб. К., 1996; Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Навч. посіб. К., 1998; Горленко І. О., Тарангул Л. Л. Економічні райони України: Навч. посіб. К., 1999.

І. О. Горленко, Г. П. Підгрушний

Стаття оновлена: 2009