Економічні методи управління - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Економічні методи управління

ЕКОНОМІ́ЧНІ МЕ́ТОДИ УПРАВЛІ́ННЯ – методи, за допомогою яких здійснюють вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Зміст поняття «Е. м. у.», що належить до осн. категорій теорії упр., пов’язаний із сутністю та змістом самого упр. (насамперед мотивац. характеристики). Це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкрет. порівняння витрат й результатів (матеріал. стимулювання та санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). Е. м. у. посідають центр. місце у системі наук. методів упр. труд. діяльністю людей, оскільки на їх основі розробляють стратегію розвитку окремих підпр-в і визначають такі режим роботи та стимули, що об’єктивно спонукають і зацікавлюють колективи й окремих працівників в ефектив. праці. До Е. м. у. загалом належать: організац.-вироб. планування, метод комплекс. цільових програм, комерц. розрахунок, система екон. регуляторів госп. діяльності, стратег. і поточне планування госп. діяльності підпр-в, формування системи оподаткування суб’єктів господарювання, визначення дієвої амортизац. політики, встановлення державою мін. рівня зарплат і пенсій, матеріал. стимулювання праці, ціноутворення, фінансування, кредитування, штрафні санкції. На рівні країни до них відносять податк. систему і кредитно-фінанс. механізм; на рівні орг-ції, фірми, установи – системи зарплат й ін. форм матеріал. заохочення працівників, відповідальності (з відповід. застосуванням винагород і санкцій за якість й ефективність роботи), стимулювання інновац. діяльності, спрямов. на підвищення ефективності діяльності даної орг-ції та підвищення якості її продукції. Е. м. у. ґрунтуються на дії екон. факторів ринк. економіки і посідають провідне місце у системі методів упр. госп. діяльністю фірм. Вони сприяють виконанню такої функції упр., як планування, а також пов’язані з функціями мотивації та контролю; реалізують матеріал. інтереси участі людини у вироб. процесах (чи будь-якій ін. діяльності) через використання товарно-грош. відносин. Е. м. у. мають два аспекти реалізації. Перший характеризує процес упр., орієнтов. на використання створеного на заг.-держ. рівні екон. сегмента зовн. середовища, сутність якого проявляється у формуванні системи оподаткування суб’єктів господарювання; визначення дієвої амортизац. політики, що сприяла б оновленню (відтворенню) матеріал. і нематеріал. активів підпр-ва; встановлення державою мін. рівня зарплат і пенсій. Другий аспект Е. м. у. пов’язаний з управлін. процесом, спрямов. на використання різноманіт. екон. важелів (фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо). На відміну від організац.-адм. методів упр., Е. м. у. передбачають не стільки адм. вплив (укази, розпорядження, вказівки та ін.), скільки екон. стимулювання і винагороду за активну й ефективну діяльність. Їхня значимість різко зростає в умовах розвитку ринк. відносин, орієнтов. на одержання прибутку і якомога більш високого доходу. Е. м. у. базуються на деяких заг. правилах поведінки, що дають можливість маневрувати ресурсами, здійснюють непрямий вплив на виробників і споживачів, за допомогою системи відносин враховують інтереси колективу й окремих працівників, припускають самостійність підпр-ва на всіх рівнях при одночас. покладанні на нього відповідальності за прийняті рішення та їхні наслідки, спонукають виконавців до підготовки альтернатив. рішень і вибору з них найбільш відповід. інтересам колективу. При умілому використанні Е. м. у. керівні органи в умовах ринку краще долають інертність у реалізації своїх завдань, обумовлену відсутністю відповід. екон. зацікавленості в оператив. задоволенні потреб, що швидко змінюються. Зростає самоконтроль, до мінімуму знижується необхідність в адм. контролі.

Л. І. Федулова

Стаття оновлена: 2009