Екосистема

ЕКОСИСТЕ́МА (від еко… і система) — природна чи створена людиною функціональна система сукупності живих істот, повʼязаних трофічними та іншими звʼязками, і певного від­носно однорідного фізичного (атмо­сферного і ґрунтового або водного) середовища, які взаємодіють між собою таким чином, що потік енергії, який проходить через цю систему, сприяє створен­ню від­повід­ної трофічної структури (спів­від­ноше­н­ня між авто- і гетеротрофними блоками — продуцентами, консументами і редуцентами) та харчових ланцюгів, під­триман­ню видової різноманітності, біо­тичного кругообігу (речовин­ного обміну між живими й неживими компонентами, біо­ценозом і екотопом) та накопичен­ню вільної енергії. Поня­т­тя об­ґрунтував 1935 англ. еколог А. Тенслі. Е. є обʼєктом екосистемол., біо­геоценол. (біо­геоценозна Е.), біо­сферол. (біо­сфера як Е.) досліджень. Ю. Одум вважав її осн. функціон. одиницею в екології. Е. — термодинамічно від­крита (джерело енергії — Сонце — знаходиться за її межами), взаємоповʼязана з сусід. Е. (між ними від­бувається по­стій. речовин­но-енергет. обмін, який забезпечує цілісність плівки життя й біо­сфери), від­носно стійка до зовн. збурень, стабільна в часі, самоорганізована і саморегульована в природ. стані, жива, негентропійна (величина її ентропії завжди менша від величини ентропії абіо­тич. довкі­л­ля). Функціонува­н­ня штуч. Е., як правило, під­тримує людина. Е. є третім осн. (поряд з організменим і популяц.) рівнем організації живого, на якому реалізується одна з гол. ознак живих систем — біо­тич. кругообіг і повна транс­формація соняч. енергії. Людина як особистість (соц. одиниця) і людське су­спільство не є компонентами Е.; вони завжди поводяться як її зовн. збурювал. (екол.) чин­ник (структурно-функціон. єд­ність су­спільства й Е., су­спільства й природи реалізується на рівні геосоціосистем і соціо­сфери). Е. — різноманітні за походже­н­ням, будовою та роз­міром. Їх класифікують на наземні, прісноводні й морські, природні (тундрові, ліс., степ., пустел., рівнин­ні й гір. тощо) і штучно створ. (агро-, урбо-, гідроекосистеми тощо), малі (консорційні, парцелярні й біо­геоценозні) та великі (ландшафтні, провінц., материк., океанічні та біо­сферна), спонтан­ні й техноген­но девастовані. Е. притаман­ні простор. й часова динаміка, сукцесійні та еволюц. зміни. Функції кібернет. памʼяті та регулятора, що забезпечує саморегуляцію Е., виконує її генопласт — сукупність генофондів і генотипів усіх популяцій та особин, які входять до її складу.

Літ.: A. G. Tansley. The use and abuse of vegetational concepts and terms // Ecology. 1935. № 16; Рамад Ф. Основы прикладной экологии / Пер. с англ. Ленин­град, 1981; Одум Ю. Экология / Пер. с англ. Москва, 1986; Голубець М. А. Екосистемологія. Л., 2000; Голубець М. А., Марискевич О. Г., Крок Б. О. та ін. Екологічний потенціал наземних екосистем. Л., 2003.

М. А. Голубець

Завантажити статтю