Експансія

Визначення і загальна характеристика

ЕКСПА́НСІЯ (від лат. ехраnsіо — роз­по­всюдже­н­ня) — пошире­н­ня впливу однієї країни на одну або кілька сфер життя іншої країни. Роз­різняють політ., екон., культурну, інформ., екол. Е., які взаємоповʼязані та під­силюють одна одну. Е. притаман­на державам, що претендують на лідерство у регіон. або глобал. мас­штабах. Її обʼєктом можуть стати не лише країни, що роз­виваються, а й роз­винені держави (як приклад — Е. амер. культури у Зх. Європі). 1901 нім. вчений Ф. Ратцель у праці «Über die Gesetze des räumlicher Wachstum der Staaten» («Про закони просторового росту держав») сформулював і прокоментував 7 законів Е.: роз­виток культури спричинює зро­ста­н­ня роз­мірів держави (чим вищий культур. рівень країни, тим привабливіша вона для менш роз­винутих сусід. держав); зро­ста­н­ня роз­мірів держави, у свою чергу, призводить до швидкого роз­витку науки, техніки, торгівлі; держава роз­ширюється за рахунок по­глина­н­ня менш значних політ. одиниць; держ. кордон — індикатор росту й могутності країни; держава прагне під­порядкувати собі насамперед найважливіші для її роз­витку регіони (узбереж­жя, бас. річок, р-ни, багаті ресурсами); імпульс до Е. надходить ззовні, внаслідок ослабле­н­ня сусід. держав; тенденція до роз­шире­н­ня за рахунок асиміляції слабших націй по­стійно наро­стає. Е. є однією з ознак рев. типу між­нар. поведінки, що знаходить вияв у т. зв. екс­порті революцій. Цей термін зʼявився на­прикінці 18 ст. і повʼязаний із подіями Франц. революції, однак знач. пошире­н­ня він набув після встановле­н­ня у Росії рад. влади. Лідери більшов. партії, намагаючись взяти під свій контроль землі колиш. Рос. імперії та «екс­портувати» революцію у європ. країни, створювали на їхній тер. формально незалежні держ. і політ. ін­ституції, які після захопле­н­ня влади закликали на допомогу Червону армію. Таким чином вони фактично від­новили колишню Рос. імперію, але через брак сил та виснажливу громадян. війну не змогли надіслати військ. допомогу проголошеним 1919 Бавар., Словац., Угор. рад. респ. і поширити політ. Е. у Європу. Пізніше керівництво КПРС щедро фінансувало діяльність комуніст., марксист. та ін. партій лівого спрямува­н­ня у Зх. Європі, Пн. Америці й, особливо, країнах Африки, Азії, Лат. Америки, з метою встановле­н­ня там прокомуніст. режимів. Посиле­н­ня на­прикінці 20 — на поч. 21 ст. екон. Е. повʼязане із роз­витком процесу глобалізації та спричинене прагне­н­ням до під­вище­н­ня прибутків в умовах жорсткої конкурент. боротьби за ринки збуту, джерела сировини, вигідні сфери прикладе­н­ня капіталу. Її роз­по­всюджен­ню сприяє лібералізація торгівлі товарами та послугами, спроще­н­ня митних режимів, зня­т­тя обмежень у між­нар. торгівлі. Осн. агентами екон. Е. є транс­нац. корпорації та банки, Е. яких, з одного боку, сприяє під­вищен­ню темпів і рівнів екон. роз­витку від­стаючих країн, з ін. — під­вищує дис­пропорції їхнього роз­витку. Як правило, у країнах, що роз­виваються, роз­міщують під­приємства, повʼязані з виробництвом трудомістких продуктів первин. обробле­н­ня, де використовують дешеву робочу силу, в роз­винених країнах — високотехнол. під­приємства авіац.-косміч., електрон. та ін. галузей промисловості. Своєрідною екон. Е. були проведені у 1990-х рр. в усіх європ. пост­соціаліст. країнах (зокрема й Україні) екон. реформи (впроваджували МВФ і Світ. банк), які перед­бачали різке обмеже­н­ня втруча­н­ня держави в економіку, глобал. інтеграцію у світ. економіку, лібералізацію екон. від­носин, тотал. приватизацію, широке викори­ста­н­ня іноз. інвестицій. Не враховуючи наук.-тех. потенціал, нац. інтереси та специфічні особливості, МВФ і Світ. банк втручалися у внутр. справи країн шляхом навʼязува­н­ня умов на­да­н­ня кредитів. Екон. Е. тісно повʼязана з екол. Е. — пере­міще­н­ням екологічно шкідливих вироб-в із індустріально роз­винених країн до менш роз­винутих, а також роз­міще­н­ня там могильників шкідливих від­ходів хім. і ядер. пром-стей. Екол. Е., що поширилася від серед. 1980-х рр., завдає знач. шкоди довкі­л­лю та погіршує екол. ситуацію у світі. Ресурсна Е. (особл. форма екол.) полягає у намаган­ні транс­нац. корпорацій посилено екс­плуатувати природні ресурси ін. країн, заощаджуючи їх на тер. влас. держави. Для стимулюва­н­ня роз­витку економіки та захисту влас. виробників в екон. політиці держави необхідно по­єд­нувати від­критість економіки з протекціоніст. заходами у кожному конкрет. випадку екон. Е.

Культурна Е. — процес пошире­н­ня явищ матеріал. та духов. культур і мови за межі первин. ареалу (необхід. перед­умовою є наявність принаймні двох нерівно­знач. учасників діалогу культур). Її можуть здійснювати без­посередньо носії культури, яка є субʼєктом екс­пансії, шляхом агресив. просува­н­ня й демонстрації влас. культур. на­дбань, нес­прийня­т­тя культури слабшого в екон. або військ.-політ. від­ноше­н­нях учасника діалогу культур. Завоюва­н­ня та колонізація у часи античності, середньовіч­чя, Нового часу за­звичай призводили до асиміляції під­кореного насел. та витісне­н­ня його культури на периферію. Зворот. процес від­бувався, якщо культура заво­йовників від­різнялася від­критістю до зовн. впливу і за рівнем роз­витку значно по­ступалася культурі заво­йованого населе­н­ня. У сучас. світі осн. інструментами культур Е. стали процеси екон. модернізації, між­нар. інтеграції та глобалізації, які призводять до пошире­н­ня культур. особливостей, характер. для країн, що є світ. фінанс.-екон. центрами.

Літ.: Кубеліус О. А. Конфесійний чин­ник в українсько-російських від­носинах // Укр.-рос. від­носини: гуманітар. вимір: Наук. зб. К., 1998; Дзюба І. М. Ідеологічні децибели «діалогу культур» // Там само.

Р. В. Пилипчук, Г. М. Казакевич

Завантажити статтю