Експеримент соціальний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Експеримент соціальний

ЕКСПЕРИМЕ́НТ СОЦІА́ЛЬНИЙ – специфічний різновид наукового експерименту, об’єктами якого виступають соціальні явища і процеси. Це метод пізнання соц. явищ і процесів шляхом предметно-практич. їх перетворення з метою верифікації гіпотез, коли дослідник здійснює маніпулювання змінними і спостерігає ефекти, зумовлені цією дією (Дж. Кемпбелл). Він відрізняється від ін. методів актив. втручанням в природу об’єкта, що дає можливість дослідити причинно-наслідк. зв’язки, глибоко проникнути в суть явищ. Е. с. – спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників об’єкта внаслідок впливу на нього деяких керов. і контрольов. чинників (змінних). Він припускає предметно-практичне перетворення об’єкта відповідно до гіпотези в контрольов. і керов. умовах маломасштаб. буття. Е. с. має сенс тільки тоді, коли існує можливість перенесення отриманих результатів на об’єкти, подібні до експерим., або масштабніші. Він пройшов тривалий шлях розвитку від елементів випробування, проб у різних сферах діяльності до склад. і розвиненого методу соц. пізнання. Вже у стародав. сусп-вах особливе місце посідали випробування на зрілість, відгуки яких збереглися в звичаях, обрядах і фольклорі усіх народів, широко застосовували ініціації та посвяти (чоловіків, жінок, воїнів, вождів, жерців та ін.). Згодом почали влаштовувати перевірки для чиновників і учнів, випробовувати різноманітні форми орг-ції сусп. життя тощо. Наступ. етап пов’язаний із розвитком природознавства, виникненням спочатку природничо-наук. експерименту, а з часом, у процесі становлення соціол. науки, і Е. с. На відміну від ін. методів дослідж., Е. с. притаманна висока активність, трансформація об’єкта дослідж., втручання дослідника в його структуру. З одного боку, це забезпечує ефективність даного методу, з ін. – зберігає небезпеку матеріал. та морал. втрат і негатив. залишкових деформацій об’єкта. Для мінімізації негатив. наслідків необхідно здійснювати експерим. процедури відповідно до закону, дотримуватися правових і етич. норм. Заборонені експерименти, що викликають погіршення життя людини, порушують її права та свободи. Проводити Е. с. з людьми можна лише за їхньої згоди, а у випадку невдачі необхідно компенсувати людям втрати і забезпечити повернення до колиш. форм життя.

Основи теорії Е. с., закладені в працях Дж.-С. Мілля, О. Конта, Е. Дюркгайма, Е. Мейо, С. Стауффера, К. Поппера, Ю. Габермаса, Дж. Кемпбелла й ін., отримали істот. розвиток у роботах рос., білорус. й укр. дослідників, зокрема Ю. Сурміна, М. Туленкова, С. Фареника. Проблеми Е. с. досить активно обговорювали і вивчали ще за часів СРСР, коли експеримент у сусп-ві розглядали як засіб вдосконалення соціалізму. Загалом це мало прогресивне значення, оскільки протягом тривалого часу рад. історії відбувалося пряме впровадження часто недостатньо обґрунтов., скоростиглих нововведень у масштабах всього сусп-ва без будь-якої поперед. перевірки у малих масштабах, що призводило до прорахунків і знач. втрат, які маскували черговими періодами загострення класової боротьби і репресій проти «ворогів народу». Соціаліст. експерименталістика, поряд із реал. досягненнями, характеризувалася ідеол. заборонами на експерим. пошуки у сферах приват. власності, ринку, політ. плюралізму тощо. Зі здобуттям Україною незалежності певний час Е. с. вважали символом авторитар. свавілля над сусп-вом. Справедливо критикуючи рад. минуле, демократ. публіцисти часто зводили його до масштаб. волюнтаризму в управлінні. З приводу застосування Е. с. у сучас. сусп-ві існують не лише цілком виправдані побоювання, але й безліч забобонів, що часто ґрунтуються на принципі помилк. гуманізму, згідно з яким проводити Е. с. на людях не можна. Однак, якщо дотримуватися цього принципу, то сусп-ву потрібно або зупинитися у своєму розвитку, оскільки первин. актом будь-яких змін є впровадження нововведень, або упроваджувати в широких масштабах будь-яке нововведення без його поперед. перевірки в малих масштабах.

Виділяють чотири етичні доктрини Е. с.: морал. позитивізм, консерватизм, модернізм і футуризм. З погляду морал. позитивізму немає ніякого ін. морал. стандарту, крім нині існуючого. Етич. позитивізм виходить з того, що все дійсне є розумним і благим, тому воно на стороні сили (експеримент – засіб підвищення авторитету сили). Морал. консерватизм забороняє Е. с., морал. модернізм виправдовує його як інструмент інновац. діяльності, морал. футуризм – розглядає як спосіб реалізації ідеал. моделі майбутнього. На думку К. Поппера, сусп. розвиток здійснюється шляхом створення таких соц. технологій, які повинні бути перевірені за допомогою поступ. або поетап. соц. інженерії, ключову роль в реалізації якої відіграє Е. с. (ця роль у сусп-ві постійно зростає з посиленням динаміки соц. змін і ускладненням сусп. розвитку). Він виконує в сусп-ві різноманітні функції, зокрема перевірочну, узагальнення передового досвіду, інновац., прогностичну. За місцезнаходженням об’єкта розрізняють вироб., військ., екон., політ., пед. та ін. Е. с.; за осн. метою – перевірочні та пошук.; за специфікою дослідниц. завдання – наук. і практичні; за ступ. наявності соц. натури – натурні, модел., уявні; за характером експерим. ситуації – польові й лабораторні; за структурою експерим. діяльності – проектні (активні та пасивні), експерименти «екс-пост-факто»; за логіч. структурою доказу гіпотези – паралел., послідовні; за типом суб’єкта – самоексперименти, експерименти з виконанням ролі суб’єкта наявним органом упр., експерименти зі спеціально створеним суб’єктом. У структурі Е. с. як процесу виокремлюють три етапи, кожен з яких включає відповід. комплекс операцій. Підготов. етап передбачає обґрунтування необхідності, можливості та доцільності Е. с., розроблення методол. (аналіз практич. проблем. ситуації, формулювання пізнавал. проблеми, визначення цілей і завдань, експерим. об’єкта і предмета дослідж., висунення гіпотез, емпірич. інтерпретації та операціоналізації понять) і метод. (побудова методики експерименту, планування його процедур) розділів програми, побудову узагальненої моделі Е. с., формування необхід. умов для його проведення. Осн. змістом реалізац. етапу виступає предметно-практична діяльність експериментатора та обстежуваних: випробування, спостереження, контроль, вимірювання змінних, упр. та ін. Етапи аналізу й узагальнення результатів пов’язані з перетворенням експерим. факту дійсності, отриманого на поперед. етапі, у наук. факт; перенесенням отриманих результатів з об’єкта Е. с. на реальні об’єкти та процеси. Незважаючи на те, що в останні десятиліття авторитет Е. с. як ефектив. критерію істини дещо ослаб, він належить до методів наук. пізнання, що найінтенсивніше розвиваються. Відбувається значне розширення соц. наук, в яких застосовують експерим. метод; стрімко розвивається модел., матем. і уявне моделювання (останнє особливо ефективне при роботі дослідника з недоступ. об’єктами та об’єктами, дії з якими обмежені через їхню особливу цінність і унікальність); формуються нормативно-правові основи Е. с.

Літ.: Куприян А. П. Методологические проблемы социального эксперимента. Москва, 1971; Кэмпбелл Дж. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях / Пер. с англ. Москва, 1980; Сурмин Ю. П. Социальный эксперимент: очерки методологии. К., 1991; Поппер К. Открытое общество и его враги / Пер. с англ. Т. 2. Москва, 1992; Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. Москва, 1999; Сурмин Ю. П., Туленков Н. В. Методология и методы социологических исследований: Учеб. пособ. К., 2000; Фареник С. А. Логіка і методологія наукового дослідження: Наук.-метод. посіб. К., 2000; Добреньков В. И., Кравченко А. И. Методы социологических исследований: Учеб. Москва, 2009.

Ю. П. Сурмін

Стаття оновлена: 2009