Екстремізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Екстремізм

ЕКСТРЕМІ́ЗМ (від лат. extremus – крайній) – схильність до крайніх поглядів, дій і заходів. Оцінювання тих чи ін. дій як екстреміст. досить суб’єктивне та може відрізнятися у різних цивілізацій, країн, етносів, сусп. груп або прошарків населення. Його здійснюють виходячи з прийнятих у сусп-ві політ., морал., етич. норм, а також допустимих меж відхилення. В ідеол. сфері Е. проявляється у сповіданні людиноненависниц. поглядів та ідей, реалізація яких може призвести до розвитку нестабільності у сусп-ві та соц. катастроф. При цьому категорично заборонено будь-яке вільнодумство, жорстко регламентов. система політ. і реліг. поглядів, етич. і морал. норм, нав’язуваних опонентам; від прибічників вимагається сліпа покора та виконання будь-яких наказів і вказівок. У поширенні своїх ідей екстреміст. орг-ції й рухи спираються не на розум, а на почуття, пересуди та примітивні інстинкти. При цьому використовують привабливі гасла й символи (напр., свастика у нацистів і п’ятикутна зірка у більшовиків), які повинні підсвідомо посилювати значимість проголошених ідей. Характер. елемент Е. – потяг до тоталітаризму, культу вождів, охлократії тощо.

Найширше поняття «Е.» використовують стосовно політ. явищ. До екстреміст. відносять діяння, спрямов. на дестабілізацію сусп. ситуації та руйнування осн. політ. інституцій (включно із прямим терором), розв’язання соц. завдань шляхом рев. перетворень і навіть зброй. заколотів. Часто екстреміст. дії виступають формою відкритого тиску на владу. Традиційно розрізняють «лівий» і «правий» Е. «Лівий» Е. – поширене сусп.-політ. явище 20 ст., пов’язане з намірами політично актив. груп і окремих індивідів домагатися побудови справедливого сусп-ва на ідеол. основі соціаліст. та комуніст. концепцій 19–20 ст. і новіт. ліворадикал. доктрин; негайно зруйнувати існуючий режим держ. правління. Прообразом сучас. «лівого» політ. Е. стала діяльність 1879–83 у Рос. імперії орг-ції «Народна воля». Її чл. ставили за мету знищити самодержавство, скликати установчі збори, встановити демократ. свободи, передати землю селянам. Відкинувши популярну до того серед прогресив. інтелігенції концепцію «ходіння в народ», народовольці стали на шлях зброй. боротьби і поряд з рев. агітацією організували 8 замахів на Олександра ІІ, останній з яких 13 березня 1881 завершився вбивством царя. Незважаючи на запроваджений у країні військ. стан, упродовж майже 5-ти р. вони тероризували правлячу верхівку. Наступ. сплеск Е. припав на 1905–07, коли тільки партія есерів вчинила у Рос. імперії бл. 5 тис. вбивств держ. службовців. Відголосом цієї ситуації на укр. землях стало вбивство Д. Богровим 1911 у Києві голови РМ Рос. імперії П. Столипіна. «Праві» викривають вади існуючого політ. режиму і сусп-ва з крайніх консерватив. позицій, звинувачують представників влади та насел. у падінні моралі, індивідуалізмі й егоїзмі, відсутності порядку, споживац. нахилах тощо. Для рос. і укр. історії характер. проявом цього стала діяльність консерватив. ультраправого крила чорносотен. (монарх.) руху, репрезентов. такими орг-ціями, як «Союз руського народу», «Двоглавий орел», «Т-во актив. боротьби з революцією і анархією» та деякими ін., що існували 1905–17. «Правий» Е. виник фактично як відповідь на поширення його «лівого» варіанта в роки рос. революції 1905–07. Парадигмою їх ідеології стало гасло «Росія для росіян», найближчою метою – фіз. усунення представників рев. і ліберал.-демократ. партій.

В УРСР 1987–91 парт. кер-во використовувало термін «Е.» як політ. ярлик для дискредитації опонентів. Так, екстремістами вважали чл. новоствор. неформал. демократ. об’єднань – Укр. культурол. клубу, Укр. Гельсін. спілки, «Меморіалу», НРУ та ін. Після відновлення незалежності України 1991 «правий» Е. пов’язували з діяльністю УНА–УНСО (створення незакон. воєнізов. формувань, силові сутички із правоохорон. органами, втручання у міжконфесійні відносини, кульмінацією якого стали липневі події 1995 у Києві під час похорону патріарха УПЦ КП Володимира, участь у бойових діях на тер. ін. країн). До «лівих» екстремістів можна умовно зарахувати ортодоксал. комуністів різних напрямів, які обстоюють ідеї повернення до соціаліст. економіки та відновлення СРСР («Союз советских офицеров», ПСПУ, КПУ). Ще одна сфера проявів екстреміст. характеру – міжнац. та міжетнічні відносини. Характер. стихій. проявом Е. на укр. тер. (як і в усій Рос. імперії) стали євр. погроми в жовтні 1905. Умови для їх виникнення постали внаслідок зіткнення на вулицях міст збурених поперед. рев. подіями консерватив. і ліворадикал. маніфестацій. Царський маніфест від 17 жовтня 1905 перші сприйняли як заклик до захисту самодержавства, другі – до його остаточ. повалення. Найбільше постраждали євреї, оскільки їх вважали найреволюційнішою нацією в Росії, а у смузі осілості вони ще й контролювали торг. капітал. У реліг. сфері Е. нині найактивніше проявляється у намаганнях вирішувати міжконфесійні конфлікти силовим шляхом (захоплення храмів, силове протистояння і провокації тощо). Засобом проведення екстреміст. акцій (відповідно і їхніми заручниками) можуть стати й окремі верстви та прошарки насел., втягнуті в них силою обставин або внаслідок актив. маніпулювання з боку певних політ. сил. Це характерно, насамперед, для акцій соц. протесту, зокрема у формі фіз. перекриття протестуючими залізнич. або автомоб. магістралей чи у цілеспрямов. погромах та підпалах (як це трапилося у червні 1995 в Криму, коли крим. татари у відповідь на вбивство кількох своїх співвітчизників здійснювали метод. погроми власності осіб, які, на їхню думку, належали до кримінал. угруповань).

Е. спричинює низка факторів, серед яких – соц.-екон. криза, що значно обмежує права суспільно актив. прошарків насел., створює для них атмосферу неможливості соц. реалізації; деградація сусп. відносин та деформація політ. ін-тів і структур, унаслідок чого вони нездатні вирішувати покладені на них соц. завдання; тоталітар. характер режимів, політ. репресії щодо опозиції, нац. та реліг. гніт, які звужують простір для маневрів у легітим. правовому просторі, «виштовхуючи» через безвихідь певні прошарки насел. з простору відкритої політ. боротьби; намагання політично і соціально актив. груп вирішувати глобал. проблеми в умовах жорсткого обмеження у часі, просторі та ресурсах, надмірні амбіції їх лідерів; значне звуження впливу прийнятих соц. норм і культур. цінностей, правовий нігілізм; «експорт» Е. ззовні через демонстрацію позитив. прикладів швидкого розв’язання актуал. питань, що, як правило, супроводжується формуванням в інформ. полі (шляхом застосування сучас. технологій) відповід. віртуал. образів.

Літ.: Гобсбаум Е. Вік екстремізму: Коротка історія ХХ віку. 1914–1991 / Пер. з англ. К., 2001; Кримський С. Де межа між патріотизмом і екстремізмом? // День. 2002, 6 берез.; Остроухов В. Ісламський релігійний екстремізм та ваххабізм // Політ. менеджмент. 2007. № 6.

А. Ф. Гуцал

Стаття оновлена: 2009