Екстремізм релігійний
ЕКСТРЕМІ́ЗМ РЕЛІГІ́ЙНИЙ — одна із форм екстремізму. Вирізняється безкомпроміс. нетерпимістю кліру та віруючих певного реліг. напряму до представників ін. реліг. напрямів, а також, як правило, до існуючого в країні (регіоні) політ. ладу. Передбачає розпалювання жорсткого, часто силового, протистояння у найрізноманітніших сферах людської діяльності, кінц. метою якого є утвердження одного віровчення чи системи реліг. поглядів (внутрішньоконфесійно чи міжконфесійно орієнтов. тип Е. р.), а також може бути налаштов. на трансформацію моралі особи та зміну політ. ладу (і пов’яз. із ним соц., правових, морал. та ін. засад суспільства) у державі (регіоні) відповідно до настанов даного віровчення (соціально орієнтов. тип Е. р.). Зазвичай домінування того чи ін. типу Е. р. залежить від об’єктив. умов розвитку країни, нац. традицій тощо. Поразка радикально налаштов. реліг. лідерів, як правило, призводить до появи нових реліг. течій чи сект, а перемога в тій чи ін. країні — до повної клерикалізації суспільства та подальшої експансії їх ідей в ін. регіони. Е. р. може виникати як всередині однієї конфесії, радикалізуючи існуючі догмати, канони, цінності і норми поведінки (ваггабізм в ісламі, анабаптизм у християнстві, інквізиція у католицизмі, радикальні секти у православ’ї тощо), так і між конфесіями чи реліг. напрямами (боротьба християн із дохристиянськими, а мусульман — із домусульман. віруваннями, наслідком чого стала радикал. зміна одних етнореліг. груп іншими; хрестові походи; протистояння католиків з протестантами тощо). Новітньою формою Е. р. можна вважати появу синкрет. вірувань, які обирають радикал. способи своєї діяльності (АУМсінрєкьо; екстреміст. групи харизмат. характеру, що практикують суїцид; окремі течії сатанізму тощо). Е. р. може бути складовою політ. (екон., нац., кланової тощо) боротьби, слугувати її ідеол. доктриною та сакралізувати діяльність відповід. екстреміст. організацій. Причини появи Е. р. різноманітні: неврегульованість держ.-конфес. відносин; утиски щодо реліг. напрямів чи церков; соц.-екон. криза; деформація політ. структур; падіння прожитк. рівня певної частини населення; придушення владою опозиції та інакомислення; амбіції лідерів реліг. напрямів тощо, — а тому не можна вважати адептами екстреміст. ідей представників лише бідних прошарків населення, що зазнають дискримінації, — для кожної епохи та кожного регіону носіями радикал. реліг. настроїв можуть бути особи різного майнового чи соц. стану (напр., багато хрестоносців або сучас. іслам. екстремістів — забезпечені люди). Характер. рисами Е. р. є правовий нігілізм, нехтування усталеними реліг. і світськими нормами й інституціями, зростання міжконфесій. напруженості. Як правило, прихильники радикал. реліг. ідей намагаються досягти їх реалізації нелегітим. засобами, через підготовку і вчинення правопорушень (від адм. до особливо тяжких кримінал. злочинів), що провокує у суспільстві гострі конфлікти, несе загрозу появи терорист. актів (реліг. складова тероризму) чи навіть воєн. Відтак більшість країн світу законодавчо засуджує Е. р. Зокрема Закон України «Про основи національної безпеки України» до осн. та потенцій. загроз нац. безпеці України, стабільності в суспільстві відносить «можливість… проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад». Протидіяти екстремізму в межах своїх повноважень зобов’язані усі суб’єкти забезпечення нац. безпеки України: Президент, ВР і КМ, Рада нац. безпеки і оборони України, правоохоронні органи, мін-ва та ін. центр. органи виконав. влади, політ. партії, об’єднання громадян і громадяни України. Правопорушення, що можуть бути здійснені реліг. екстремістами, також підлягають розгляду відповідно до Адм. та Кримінал. кодексів України.
Завантажити статтю
