Екстремізм релігійний

ЕКС­ТРЕМІ́ЗМ РЕЛІГІ́ЙНИЙ — одна із форм екстремізму. Вирізняється без­ком­проміс. нетерпимістю кліру та віруючих певного реліг. напряму до пред­ставників ін. реліг. напрямів, а також, як правило, до існуючого в країні (регіоні) політ. ладу. Перед­бачає роз­палюва­н­ня жорсткого, часто силового, проти­стоя­н­ня у найрізноманітніших сферах людської діяльності, кінц. метою якого є утвердже­н­ня одного віровче­н­ня чи системи реліг. по­глядів (внутрішньоконфесійно чи між­конфесійно орієнтов. тип Е. р.), а також може бути налаштов. на транс­формацію моралі особи та зміну політ. ладу (і повʼяз. із ним соц., правових, морал. та ін. засад су­спільства) у державі (регіоні) від­повід­но до на­станов даного віровче­н­ня (соціально орієнтов. тип Е. р.). За­звичай домінува­н­ня того чи ін. типу Е. р. залежить від обʼєктив. умов роз­витку країни, нац. традицій тощо. Поразка радикально налаштов. реліг. лідерів, як правило, призводить до появи нових реліг. течій чи сект, а пере­мога в тій чи ін. країні — до повної клерикалізації су­спільства та подальшої екс­пансії їх ідей в ін. регіони. Е. р. може виникати як всередині однієї конфесії, радикалізуючи існуючі догмати, канони, цін­ності і норми поведінки (ваггабізм в ісламі, анабаптизм у християнстві, інквізиція у католицизмі, радикальні секти у православʼї тощо), так і між конфесіями чи реліг. напрямами (боротьба християн із дохристиянськими, а мусульман — із домусульман. вірува­н­нями, наслідком чого стала радикал. зміна одних етнореліг. груп іншими; хрестові походи; проти­стоя­н­ня католиків з проте­стантами тощо). Новітньою формою Е. р. можна вважати появу синкрет. вірувань, які обирають радикал. способи своєї діяльності (АУМсінрєкьо; екс­треміст. групи харизмат. характеру, що практикують суїцид; окремі течії сатанізму тощо). Е. р. може бути складовою політ. (екон., нац., кланової тощо) боротьби, слугувати її ідеол. доктриною та сакралізувати діяльність від­повід. екс­треміст. організацій. Причини появи Е. р. різноманітні: неврегульованість держ.-конфес. від­носин; утиски щодо реліг. напрямів чи церков; соц.-екон. криза; деформація політ. структур; паді­н­ня прожитк. рівня певної частини населе­н­ня; придуше­н­ня владою опозиції та інакомисле­н­ня; амбіції лідерів реліг. напрямів тощо, — а тому не можна вважати адептами екс­треміст. ідей пред­ставників лише бідних прошарків населе­н­ня, що за­знають дис­кримінації, — для кожної епохи та кожного регіону носіями радикал. реліг. на­строїв можуть бути особи різного майнового чи соц. стану (напр., багато хрестоносців або сучас. іслам. екс­тремістів — забезпечені люди). Характер. рисами Е. р. є правовий нігілізм, нехтува­н­ня усталеними реліг. і світськими нормами й ін­ституціями, зро­ста­н­ня між­конфесій. напруженості. Як правило, прихильники радикал. реліг. ідей намагаються досягти їх реалізації нелегітим. засобами, через під­готовку і вчине­н­ня правопорушень (від адм. до особливо тяжких кримінал. злочинів), що провокує у су­спільстві гострі конфлікти, несе за­грозу появи терорист. актів (реліг. складова тероризму) чи навіть воєн. Від­так більшість країн світу законодавчо засуджує Е. р. Зокрема Закон України «Про основи національної без­пеки України» до осн. та потенцій. за­гроз нац. без­пеці України, стабільності в су­спільстві від­носить «можливість… проявів екс­тремізму в діяльності деяких обʼ­єд­нань національних меншин та релігійних громад». Протидіяти екс­тремізму в межах своїх повноважень зобовʼязані усі субʼєкти забезпече­н­ня нац. без­пеки України: Президент, ВР і КМ, Рада нац. без­пеки і оборони України, право­охорон­ні органи, мін-ва та ін. центр. органи виконав. влади, політ. партії, обʼ­єд­на­н­ня громадян і громадяни України. Правопоруше­н­ня, що можуть бути здійснені реліг. екс­тремістами, також під­лягають роз­гляду від­повід­но до Адм. та Кримінал. кодексів України.

Завантажити статтю