Екстремізм соціальний

ЕКС­ТРЕМІ́ЗМ СОЦІА́ЛЬНИЙ — схильність до крайніх по­глядів і засобів, від­ображена у від­повід­ній соціальній поведінці, що є не­прийнятною у су­спільстві та суперечить наявним механізмам досягне­н­ня соціального ком­промісу. Екстремізм — складне соц.-політ. й ідейно-психол. явище, присутнє в усіх сферах людської активності: між­особистіс. спілкуван­ні, статевих взаємовід­носинах, ставлен­ні до довкі­л­ля, політиці тощо (за­звичай виділяють політ., екон., реліг., побут. екс­тремізм). Найбільш близьким до нього є поня­т­тя «агресія», однак вона може бути мотивов. і немотивов., тоді як екс­тремізм завжди мотивований. Гол. від­мін­ність екс­тремізму від ін. близьких за значе­н­ням понять («радикалізм», «фанатизм», «тероризм») полягає у тому, що він характеризує специфіч., над­звич. тип або спосіб соц. дії та містить ціль, ідеологію, мотивацію, засоби і способи дії. Екс­тремізм як соц. явище властивий лише людям, завжди концептуал. й ідеологічний. Цим терміном можна по­значати дії, базовані виключно на екс­треміст. ідеології. В ідеол.-доктринал. плані Е. с. притаман­не вибірк. користува­н­ня цін­ностями, присутніми в доктринах осн. класів. Ідеол. і класова орієнтації є критеріями поділу політ. екс­тремізму: осн. різновиди лівого екс­тремізму — анархізм і троцькізм, правого — фашизм. Соц. базу Е. с. найчастіше становлять маргінал. прошарки, пред­ставники націоналіст., реліг. рухів та незадоволені існуючою соц. реальністю (або певною її частиною) інтелігенція, молодь чи військові. До її субʼєктів від­носять окремих індивідів, соц. групи, угрупова­н­ня, організації та рухи екс­треміст. спрямува­н­ня. Роз­різняють Е. с. особистості, держави, су­спільства, спрямов. на зовн. обʼєкти та на самого себе (саморуйнівна поведінка). Для нього характерна нетерпимість до інакомисле­н­ня, плюралізму, пошуку консенсусу. Сутнісну природу Е. с. складають соц. нігілізм і радикалізм, схильність до насильниц. дій, непомір. вибір засобів досягне­н­ня цілі, особливо у конфлікт. й екс­тремал. ситуаціях. Найчастіше він виникає в середовищі тих соц. верств, значе­н­ня екон. і політ. функцій яких у су­спільстві знижується і вони від­чувають за­грозу своєму соц. статусові. Е. с. тісно повʼязаний з поня­т­тям «конфлікт» і спрямов. на придуше­н­ня чи викоріне­н­ня окремих соц. груп або спільнот. У наук. літературі існують два по­гляди щодо Е. с. Згідно з першим, він орієнтов. насамперед не на транс­формацію існуючого су­спільства, а на його збереже­н­ня, і являє собою захисну агресивну реакцію на за­грозу зміни існуючого соц. порядку. В цьому випадку ідеол. основою Е. с. за­звичай ви­ступає традиц. ідеологія, яка у певних конкрет. об­ставинах набуває крайніх проявів і може мати форму протидії окремих субʼєктів за допомогою над­звич. засобів і способів задля збереже­н­ня влас. фіз. чи духов. існува­н­ня. Від­повід­но до ін., Е. с. — продукт роз­різненого су­спільства, яке ще не набуло або вже втратило заг. ідеологію, єдині цін­ності та цілі; де є індивіди чи групи людей, незадоволених своїм соц. станом. У таких випадках він базується на соц. від­носинах, які спричинюють стан непотрібності та чітко ви­значеної нерівності. Екс­треміст. процеси зумовлюють пере­жива­н­ня соц. груп, що посідають найнижчі щаблі соц. драбини. Це помітно в су­спільствах, які стали на шлях транс­формації і концентруються в маргінал. прошарках соціуму. Для них притаман­ні по­єд­на­н­ня традиц. і нових рис культури, неповна зміна соц. статусу, від­мін­ні умови прожива­н­ня. Можливі чин­ники виникне­н­ня Е. с. в тій чи ін. країні або соц. групі: про­блеми соціалізації (прорахунки у вихован­ні, негатив. вплив родини); соц.-психол. і морал. (невмі­н­ня та небажа­н­ня рахуватися з позицією ін., не­здатність адекватно вести себе в екс­тремал. ситуаціях, особиста психол. неврівноваженість); соц.-екон. (матеріал. нерівність, не­впевненість у майбутньому, соц.-екон. кризи в су­спільстві); ідеол. (авторитаризм, антидемократ. дискурси у політиці та мас-медіа); облаштува­н­ня влас. життя (особливо для молоді); психоепідеміол. (як результат соц. надлому, послабле­н­ня соц. норм, повʼязаних з по­стій. емоц. напруже­н­ням, неможливістю повноцін. самореалізації, послабле­н­ням особистіс. захисних механізмів). Нині від­сутні до­статньо аргументов. дані, які б під­твердили або заперечили висновок про те, що нерівність є осн. причиною виникне­н­ня екс­тремізму і роз­по­всюдже­н­ня тероризму. Певна нерівність може викликати напруженість в су­спільстві, але на практиці вона частіше спри­ймається від­носно спокійно, особливо якщо не зро­стає протягом тривалого часу. Однак в умовах погірше­н­ня соц. становища, втрати роботи, обмеже­н­ня жит­тєвих можливостей у сві­домості людей зростають ксенофобія і агресивність. З огляду на це, у наук. дослідж. даної про­блеми пере­важає по­гляд, згідно з яким прямих причин­но-наслідк. звʼязків між бідністю і нерівністю та екс­тремізмом немає. Для найбідніших країн з низьким рівнем соц.-політ. роз­витку політ. екс­тремізм, а тим більше тероризм не властиві. Ці явища, помітні в транс­формац. су­спільствах, сконцентров. у маргінал. верствах соціуму, що характеризуються не­звич. спів­існува­н­ням традиц. та нових рис культури, неповними змінами статусу умов життя в сучас. постмодерніст. су­спільствах з яскраво вираженою поляризацією насел. за етносоц. ознакою. В ході аналізу умов виникне­н­ня екс­тремізму і тероризму потрібно уникати абсолютизов. ро­зумі­н­ня рівня й умов життя, але враховувати факт існува­н­ня від­нос. де­привації, коли групи індивідуумів, які пере­бувають у менш вигідних умовах, порівнюють своє матеріал. становище з більш благополуч. громадянами і від­чувають гостре незадоволе­н­ня. Індивідууми або групи індивідуумів, що вважають себе не­справедливо знедоленими, можуть намагатися компенсувати цю не­справедливість будь-якими засобами, включаючи насильниц. дії як проти багатих, так і проти бідних. Така тенденція особливо часто присутня в групах, схильних до сильної колектив. самоідентифікації на основі етніч. приналежності, релігії, мови чи культури. Окремим фактором, що сприяє роз­по­всюджен­ню ідей екс­тремізму на ґрунті бідності й нерівності, є збільше­н­ня частки молодого насел. (насамперед у т. зв. країнах третього світу). Від­сутність можливостей зна­йти роботу, від­повід­ну рівню освіти, сприяє виникнен­ню почут­тів роз­пачу і незадоволе­н­ня. Зіткнувшись з соц. виключе­н­ням, молоді люди вважають, що для них немає ін. способу вплинути на ситуацію і змінити стан речей для себе та су­спільства загалом, як через Е. с. Не маючи легал. способів продуктивно і до­стойно заробляти, вони можуть звернутись до насильства. Етнічні, реліг., культурні від­мін­ності самі по собі рідко призводять до виникне­н­ня екс­треміст. на­строїв і проведе­н­ня терорист. актів, хоча часто стають їхнім під­ґрунтям за наявності соц., політ. й екон. нерівності. Таким чином, етнічна ідентифікація стає важливим інструментом для забезпече­н­ня легітимності своїм діям і залуче­н­ня нових прибічників. Носіями ідей нетерпимості, політ. екс­тремізму та тероризму ви­ступають, як правило, пред­ставники двох полярно протилеж. груп су­спільства. З одного боку, це пред­ставники його найбідніших верств, які найчастіше і стають виконавцями терорист. актів, з ін. — пред­ставники освічених і заможних соц. верств, а саме тих, які мають певний рівень культури чи психол. маргіналізації і ви­ступають легітимізаторами екс­тремізму, впроваджуючи за­стосува­н­ня насильства та надихаючи людей на терорист. акції. Екс­треміст. ідеології та практика привабливі для багатьох твор., інтелектуал. і актив. людей, оскільки пропонують різноманітність створе­н­ня нового світу на противагу усталеному. Маючи у роз­поряджен­ні радикально ін. й не­припустимі для усталених соц. від­носин ідеї і плани, носії Е. с. створюють резерв можливостей для су­спільства, яке пере­живає незворот. роз­пад всієї соціокультур. системи. Екс­тремісти можуть при­йти до влади у випадку, коли вичерпані всі можливості зміни еліт або приходу до влади легітим., систем. опозиції.

Більшість насел. України, що характеризується категорич. не­прийня­т­тям як існуючого стану речей, так і екс­тремал. шляхів до його зміни, пере­буває між двома вогнищами соц. не­вдоволе­н­ня. Ця частина соціуму від­чуває свою ві­дірваність від політ. сфери загалом, процесів прийня­т­тя рішень і реалізації сусп. інтересів за допомогою влад. важелів. З ін. боку, вона поки що рішуче від­межовується від соц. маргінесу, ро­зуміючи його де­структивну природу, а також з міркувань без­пеки. Сплеск екс­тремізму можна очікувати тільки тоді, коли одна з цих соц. пере­городок буде зруйнована. Найбільш непередбачувані наслідки матиме «прорив» у бік люмпену, що цілком можливо у випадку по­ступового або раптового витісне­н­ня більшості насел. за межу бідності та без­правʼя. Від­чу­т­тя повного блокува­н­ня всіх сподівань є перед­умовою неконтрольов. спалаху агресії. Протягом всього періоду проведе­н­ня моніторинг. дослідж. Ін­ституту соціології НАНУ (Київ) «Українське су­спільство» (від 1994) частка осіб, готових особисто взяти участь у захоплен­ні будівель держ. установ або створен­ні незалеж. від влади зброй. формувань для об­стоюва­н­ня своїх прав, не пере­вищувала 3 % дорослого насел. України.

Завантажити статтю