Електрифікація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Електрифікація

ЕЛЕКТРИФІКА́ЦІЯ (від електрика і …фікація) – запровадження у всі галузі економіки та побут електричної енергії. Е. сприяє зростанню продуктивності праці, дозволяє впроваджувати здобутки НТП, значно поліпшити добробут населення. В Європі й США перші електростанції з’явилися у 2-й пол. 19 ст. Їх використовували переважно для освітлення окремих об’єктів, напр., 1879 зведено ТЕС для підсвічування мосту в С.-Петербурзі. Одну з перших ТЕС заг. користування побудував 1882 у Нью-Йорку Т. Едісон. На укр. землях у складі Рос. імперії електростанції були розміщені у пром. р-нах Донбасу та Придніпров’я (використовували 75 % виробленої електроенергії), а також великих містах: Києві (1890), Одесі, Харкові, м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ); у складі Австро-Угор. імперії – у Львові (1894). Перед поч. 1-ї світ. війни усі електростанції Рос. імперії мали потуж. 1098 тис. кВт і виробляли за рік 1945 млн кВт•год. електроенергії, зокрема розміщені на укр. землях – потуж. 304,3 тис. кВт і виробляли за рік 543,4 млн кВт•год. У ході воєн. дій 1918–20 електроенергет. базу майже повністю зруйновано. Більшов. уряд надавав великого значення Е. країни, оскільки В. Ленін визначив її однією зі складових створення матеріал.-тех. бази комунізму. Відома його теза: «Комунізм – це є Радянська влада плюс електрифікація всієї країни». Відсутність електроенергетики унеможливлювала здійснення індустріалізації СРСР. 1920 на 8-му Всерос. з’їзді Рад ухвалено ГОЕЛРО План, згідно з яким в УСРР мали побудувати ГЕС і ТЕС заг. потуж. 1 млн кВт. Для практич. реалізації плану 1921 Раднарком УСРР організував при Держплані Комісію електрифікації України (ліквідована після прийняття 1929 першого п’ятиріч. плану, її функції передано Держплану). Проекти Е. згодом розробляли ін-ти «Донбасток» (1930), «Укрдніпровод» (1933), водного госп-ва при ВУАН (1930-і рр.), теплоенергетики АН УРСР (1940–50-і рр.) та ін. 1926 введено в експлуатацію Штерівську державну районну електростанцію, 1932 – першу чергу Дніпрогесу. 1929 потуж. електростанцій УСРР становила 531 тис. кВт, вироб-во електроенергії – 1519 млн кВт•год., серед яких частка держ. рай. електростанцій (ДРЕС) склала 376 млн кВт•год. (24,8 %). Найвищі темпи Е. зафіксовано 1930–34, коли було також побудовано низку нових електростанцій, зокрема Зуїв. ДРЕС (див. Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль), Криворізьку теплову електростанцію та ін., а заг. потуж. усіх електростанцій зросла до 1,6 млн кВт (70 % – ДРЕС). 1940 потуж. усіх електростанцій (5606 од.) становила 2,7 млн кВт (у 1928–34 зросла на 375 %, у 1934–40 – на 170 %), річне вироб-во електроенергії – 12,4 млрд кВт•год. 78,7 % електроенергії витрачали на пром-сть і буд-во, с. госп-во отримувало її переважно від 3205-ти дрібних сільс. електростанцій потуж. 61,5 тис. кВт. Потуж. ДРЕС, що постачали електроенергію в села, становила 24 тис. кВт. У таких умовах електрифіковано 729 МТС (бл. 50 %), 251 радгосп (27 %), 1311 колгоспів (5 %). Електроенергію вони використовували для освітлення, і тільки в окремих випадках – для вироб-ва. Е. зх.-укр. земель відбувалася набагато повільнішими темпами. За відсутності розвиненої пром-сті, електростанції (окрім Львів. і Дрогоб.-Борислав.) виробляли енергію для побут. потреб жителів міст й використовували як паливо кам’яне вугілля (рідше – нафту та природні гази). 1937 вони виробили 148 млн кВт•год. електроенергії (1,6 % від виробленої в УРСР).

Під час 2-ї світ. війни укр. енергет. система зазнала великих руйнувань. Із найбільших електростанцій уціліла частково лише Зуїв. ДРЕС, тому вже 1945 вона змогла вийти на довоєн. рівень вироб-ва електоренергії. До кін. 1945 відбудовано 35 ДРЕС, але потуж. електростанцій склала 42,5 % довоєн., вироб-во електроенергії – 25,4 %. Довоєн. рівня вироб-ва електроенергії досягнуто лише 1950. У 1950–55 завершено перебудову та модернізацію існуючих великих електростанцій (Зуїв. – 450 тис. кВт, Штерів. – 200 тис. кВт), зведення Миронів. ДРЕС (400 тис. кВт), Слов’янської теплової електростанції (200 тис. кВт), введено в дію першу чергу Каховської гідроелектростанції, 1956 запрацювала Теребле-Ріцька ГЕС. 1955 в УРСР вироблено 30,1 млрд кВт•год. електроенергії, що становило 17,5 % продукції СРСР і 2,4 % – світової. У ході процесу укрупнення та централізації вироб-ва електроенергії 1953 розпочато масове підключення сільс. споживачів до держ. енергосистем (характерна риса рад. енергетики – висока концентрація виробітку енергії на потуж. і надпотуж. станціях). 1958 електроенергією користувалося 96 % радгоспів і 59 % колгоспів (67,5 % електроенергії отримано від централізов. джерел). Однак рівень Е. вироб. процесів, особливо у тваринництві, залишався низьким. Колгоспи щорічно споживали у середньому в 3,5 раза менше електроенергії, ніж радгоспи, 60 % колгосп. дворів взагалі не використовували електрику. Лише 1968 колгоспи і 99,9 % радгоспів УРСР електрифіковано. За регіонами найнижчий рівень Е. був на зх.-укр. землях, Правобережжі, Чернігівщині й у пн.-зх. степ. р-нах. Якісно новим етапом Е. став запуск 1977 1-го блоку Чорнобильської атомної електростанції, що ознаменувало перехід до атомної енергетики. Разом із буд-вом електростанцій у 1920–30-і рр. споруджували підстанції високої напруги та лінії електропередачі (ЛЕП). Першою стала ЛЕП напругою 110 кВ Штерів. ДРЕС – Кадіїв. підстанція (1929). У 1940 потужні ТЕС і ГЕС Донбасенерго та Дніпроенерго об’єднано ЛЕП напругою 220 кВ. 1961 введено в експлуатацію першу в УРСР ЛЕП напругою 330 кВ Кременчук–Черкаси–Київ, 1962 – першу в світі ЛЕП напругою 800 кВ Волз. ГЕС (побл. м. Волгоград, РФ) – Донбас. Ще до 2-ї світ. війни в УРСР створ. Донбас., Дніпров., Харків., Київ. енергет. системи, а також Одес., Микол., Львів. енергокомбінати. З часом енергет. системи розширено, комбінати перетворено на енергет. системи і об’єднано між собою. Загалом діяло 8 енергосистем: «Вінницяенерго», «Донбасенерго», «Дніпроенерго», «Київенерго», «Крименерго», «Львівенерго», «Одесаенерго», «Харківенерго», що складали єдину енергосистему УРСР, яка була з’єднана з Єдиною енергет. системою Європ. частини СРСР й енергосистемами соціаліст. країн Європи.

На поч. 1997 на балансі Мін-ва енергетики України перебували повітр. і кабел. електромережі напругою 0,4–800 кВ заг. протяжністю понад 1 млн км (зокрема кабел. мережі – 64,9 тис. км) і 5385 підстанцій усіх класів напруги потуж. 157,6 тис. МВА. За рівнем напруги електр. струму, оснащеності електр. обладнанням, засобами режим. автоматики електр. мережі України повністю відповідають сучас. вимогам електроенергетики. Паралельно із розвитком електромереж напругою 220 кВ і нижче, що охоплюють усю тер. України і виконують переважно функції розподілу електроенергії та доведення її безпосередньо до споживачів, від 1960 осн. напругою у системоутворюючих ЛЕП стала напруга 330 кВ. Протяжність ЛЕП 330 кВ сягнула 12,9 тис. км, кількість підстанцій 330 кВ – 84 од. потуж. 48,1 тис. МВА. Для передачі потуж. великих ТЕС, АЕС, посилення міжсистем. і міждерж. електр. зв’язків здійснено перехід на ступ. напруги 750 кВ, що дало змогу збільшити відстань передачі електроенергії до 1000 км, а потуж. довести до 2,5 тис. МВт. На поч. 1997 працювало 7 підстанцій 750 кВ потуж. 14,6 тис. МВА, протяжність ЛЕП 750 кВ – 4,1 тис. км. Подальший розвиток отримали електр. мережі напругою 0,4–35–154 кВ для електропостачання с.-г. споживачів. Кількість підстанцій с.-г. призначення 35–154 кВ – 5 256 од. заг. потуж. 82,2 тис. МВА, серед них мають два і більше трансформатори – 3664, два і більше джерел живлення – 4263. Заг. протяжність електр. мереж с.-г. призначення склала 774,2 тис. км, зокрема напругою 35–154 кВ – 102,5 тис. км. Подальший розвиток електр. мереж та їхнє тех. переозброєння здійснюють на основі широкого застосування прогресив. новацій: впровадження багатоколових опор напругою 220–330 кВ, кабел. ліній 110–330 кВ з полімер. ізоляцією, вакуум. обладнання, закритих підстанцій, удосконалення релей. захисту і автоматики тощо.

Р. Р. Павловський

Стаття оновлена: 2009