Жебуньови - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жебуньови

ЖЕБУНЬО́ВИ – брати, учасники народницького руху. Микола (1847 – ?), Володимир (1848 – 09(22). 06. 1915), Сергій (1849 – 10. 06. 1924) Олександровичі народилися в Олександрів. пов. Катеринослав. губ. у замож. поміщиц. родині, що походила від серб. дворян. роду Жабуничів, які переїхали до Росії у 18 ст. і мали великі помістя у Павлоград., Олександрів. та Новомоск. пов. Катеринослав. губ. Здобували освіту в приват. пансіоні у Москві, згодом – у г-зії в Харкові. Наприкінці 1860-х рр. захопилися ідеями етич. народництва, стали учасниками «Санжарів. комуни», «ходіння в народ» (1870). На поч. 1870-х рр. брали участь у роботі Харків. гуртка народниц. молоді (на зразок козац. кола), потрапили під неглас. нагляд поліції. 1872 виїхали до м. Цюрих, де організували народниц. гурток «жебуністів» (ідейна платформа близька до «лавристів» та «чайковців»), належали до пропагандист. течії у заг.-рос. народництві. Після повернення до Рос. імперії провели з’їзд гуртка у Києві (листопад 1873). У 1874 Володимир і Сергій вчителювали і проводили пропагандист. роботу серед селян Конотоп. пов. Черніг. губ., згодом Володимир продовжив народниц. діяльність у Харкові, Сергій – в Одесі. Навесні 1874 Микола і Сергій відкрили в Одесі кузню, яка стала опор. пунктом народників і місцем зберігання нелегал. літ-ри (у ній працювали народники Л. Дическуло, Ю. Крижанівський, О. Костюрін). 5 серпня 1874 Володимир заарешт. у Харкові, у ніч з 21 на 22 серпня того ж року Микола та його дружина Зінаїда, рятуючись від жандармів, виїхали до Одеси, звідки емігрували. За кордоном вони написали оповідання «Правда ли, что ласковый теленок двух маток сосет?» («Работник», 1875, № 1), згодом контактували із женев. гуртком М. Драгоманова. Деякий час проживали у Парижі (Микола підтримував стосунки з франц. політ. діячами), у вересні 1878 вимушено покинули Францію через членство Миколи у Інтернац. т-ві. З часом він зневірився у рев. ідеї, відійшов від участі у визв. русі та попросив царя про помилування. Після його отримання офіційно оселився на Катеринославщині, 1883–86 жив під гласним наглядом поліції.

Володимир, звинувачений у приналежності до Харків. рев. гуртка, звільнений під грош. заставу, однак у липні 1875 притягнутий до дізнання при Херсон. губерн. жардарм. упр. у зв’язку з діяльністю в Одесі, згодом – до суду за «злочинну пропаганду в імперії». Після виправдання проживав під гласним наглядом поліції у Валків. пов. Харків. губ. Перейшов на нелегал. становище, разом із І. Глушковим очолив один із народниц. гуртків у Харкові, став прихильником ідеолога рос. народництва М. Михайловського. Проводив рев. пропаганду серед учнів. молоді у м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ), Полтаві, підтримував конспіративні зв’язки з київ. і харків. есерів. гуртками. У 1870–80-х рр. перейшов на ідейні позиції «Нар. волі», очолив народовол. групу в Одесі. 19 липня 1881 заарешт. у Москві, 1882 відправлений на 5-річне заслання до Сх. Сибіру. Його дружина Марія поділяла погляди чоловіка і вирушила за ним. 1884 за станом здоров’я переведений у м. Балаганськ Іркут. губ., 1886 – у м. Мінусінськ. 1887 глас. нагляд продовжено ще на 3 р. з правом переїхати на Катеринославщину. На поч. 20 ст. відійшов від боротьби з царизмом.

Сергій заарешт. в Одесі 24 серпня 1874. Зробив невдалу спробу втекти з ув’язнення під час транспортування залізницею. Засудж. на «процесі 193-х». У Петропавлов. фортеці (С.-Петербург) 25 травня 1878 став третім серед 24-х засуджених, які підписали заяву проти існуючої системи самодержавства. Відправлений на заслання у Сибір, де перебував до поч. 1890-х рр. На засланні не припиняв боротьби, за що підданий новим репресіям. 1891–95 працював у м. Слов’янськ (нині Донец. обл.), Полтаві та Харкові. У 2-й пол. 1890-х рр. підданий суду за рев. пропаганду, але виправданий. Загалом відбув 13 р. ув’язнення. На поч. 20 ст. захопився культурництвом. У період 1-ї світ. війни прихильно ставився до соціал-демократії.

Літ.: Процесс 193-х. Москва, 1906; Ковалик С. Сергей Александрович Жебунев // Каторга и ссылка. 1924. № 5(12); Итенберг Б. С. Движение революционного народничества. Народнические кружки и «хождение в народ» в 70-х годах ХІХ в. Москва, 1965; Рудько М. П. Революційні народники на Україні (70-ті роки ХІХ ст.). К., 1973; Світленко С. Народне оповідання «сен-жебуністів» // Козацтво. 1996. № 1(4); Його ж. Брати Жебуньови: метаморфози еволюції народницького світогляду // Наддніпрян. Україна: істор. процеси, події, постаті: Зб. наук. пр. Дн., 2003. Вип. 2.

ДА: ЦДІА України у Києві. Ф. 442, оп. 824, спр. 94; Держ. арх. Одес. обл. Ф. 2, оп. 2, спр. 1423; Гос. арх. РФ. Ф. 109, 3 эксп., 1874 г., д. 144, ч. 3, 11; Ф. 112, оп. 1, д. 298, 396; Гос. истор. музей. Отдел письмен. источников (Москва). Ф. 297, оп. 1, д. 15.

С. І. Світленко

Стаття оновлена: 2009