Жежерін Вадим Борисович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жежерін Вадим Борисович

ЖЕЖЕ́РІН Вадим Борисович (05. 11. 1946, Київ) – архітектор. Син Б. Жежеріна і Л. Гусєвої. Нар. арх. України (2004). Чл. НСАУ (1977; від 1989 – голова Київ. орг-ції). Дійс. чл. Укр. академії арх-ри (1995). Держ. премія України у галузі арх-ри (1991, 1998). Закін. Київ. інж.-буд. ін-т (1970). Працював 1971–2008 в ін-ті «Київпроект»: гол. архітектор проектів, кер. архіт. майстерні. 1991 – в Ірландії. Від 1992 – кер. персон. творчої майстерні, архіт.-буд. компанії «Жежерін». 1992–96 викладав в Укр. АМ (Київ). Серед реаліз. проектів у Києві – забудова житл. масиву Теремки-2, мікрорайонів на житл. масивах Лівобережний та Пд. Борщагівка (1972–89), комплекс Центр. залізнич. кас та готелю «Експрес» на бульварі Т. Шевченка, № 38/40 (1978–85), реконструкція підзем. простору площі Л. Толстого, офіс. центр «Київ–Донбас», інж. корпус метрополітену (1979–96), станції метрополітену «Площа Л. Толстого» (1980) та «Золоті ворота» (1989), комплексна реконструкція р-ну (6 кварталів) вулиць Косіора–Дмитрівська–Павлівська (1981–99), житл.-громад. комплекс «Дипломат-Хол» на вул. Жилянська (1994–2004), реконструкція та нова забудова «Бессарабського кварталу» між вул. Червоноармійська (нині Велика Васильківська) та Басейна, Бессараб. та Новим (нині вул. П. Скоропадського) проїздами (2000–05), реконструкція та нова забудова кварталу на вул. Володимирська, № 47–49 (2000–06), житл. будинки на вул. Володимирська, № 79, Б. Хмельницького, № 39, Боричів Тік, № 13, Тургенівська, № 45–47, Дмитрівська, № 79, Златоустівська, № 45–49 (2000–09), житл.-громад. комплекс на вул. Генерала Жмаченка–Дарницький бульвар (2005–09), офісно-банків. комплекс ДАХК «Артем» на вул. Мельникова, № 2/10 (2006–09), міст через Дніпро Поділ.-Воскресен. лінії метро (2004–06), реліг. комплекс на вул. Маршала Конєва (2005–08). Автор 1-ї редакції та подальшого розроблення Закону України «Про архітектурну діяльність» (1992–97).

Літ.: Олейник О. П. Вадим Жежерин // АиП. 1995. № 1.

О. П. Олійник

Стаття оновлена: 2009