Желенський Владислав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Желенський Владислав

ЖЕЛЕ́НСЬКИЙ Владислав (Żeleński Władysław; 06. 07. 1837, с. Ґродковіце побл. Кракова – 23. 01. 1921, Краків) – польський композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч. Батько Т. Желенського. Навч. у Яґеллон. (Краків) та Карловому (Прага, отримав ступінь д-ра філософії, 1862) ун-тах, Празькій (кл. фортепіано А. Дрейшока, органа – Й. Крейчі) та Париз. (1866; кл. Н.-А. Ребера) консерваторіях. Від 1872 – проф. Муз. ін-ту у Варшаві, від 1878 – арт-дир. Варшав. муз. т-ва. Від 1881 – у Кракові: викл. муз. школи, засн. і дир. Консерваторії при Муз. т-ві. Ж. – найвідоміший польс. композитор в опер. сфері після С. Монюшка. У вокал. музиці продовжував польс. нац. традиції, в оркестр. – близький до нім. романтиків. Автор підручників: «Nauka harmonii i pierwszych zasad kompozycji» (1877; 1899), «Nauka elementarnych zasad muzyki» (1897; обидва – Варшава).

Тв.: опери – «Конрад Валлєнрод» (1885, за А. Міцкевичем), «Стара легенда» (1907, за Ю. Крашевським; обидві прем’єри – у Львові), «Ґопляна» (1896, за Ю. Словацьким), «Янек» (1900; прем’єра на відкритті Великого театру у Львові з О. Мишуґою у гол. партії; сезон 1908–09 – у Києві); 2 Симф. (1872, 1912); увертюри – «В Татрах», «Лісові відгуки»; Концерт для фортепіано; 25 прелюдій для органа; кантати; хор. твори, романси, пісні тощо.

Т. Л. Мазепа

Стаття оновлена: 2009