Желехівка

ЖЕЛЕХІ́ВКА — фонетичний правопис у Західній Україні в остан­ній чверті 19 ст. Створив Є. Желехівський на основі граж­данського шрифту й поширеної на той час в українській мові фонетичної орфо­графії (з деякими змінами) для власного «Малорусько-німецького словаря» (1886). Особливості Ж. зумовлені діалектними рисами галицьких говірок: у звʼязку з роз­різне­н­ням у західноукраїнських говірках (на від­міну від східних) твердих і мʼяких зубних перед звуком [і] було доповнено систему йотованих в українській мові (літеру ї писали не тільки для по­значе­н­ня йотованого і в словах типу їхав, мої, а й звука [і] з ѣ та е після мʼяких зубних приголосних д, з, л, н, с, т, ц (напр., дїло, тїло, цїна, сїно, лїс, тїк, принїс). Після твердих зубних вживали літеру і (стіл, сік). Звук [і], що походить з [о], в новозакритих складах пере­давали через і (поділ). Літери ъ, ѣ, ы було вилучено з алфавіту. Йотоване е та мʼ­якість попереднього приголосного перед е пере­давали через є, йотоване о — буквосполуче­н­ням йо, а мʼ­якість приголосного перед о — через ьо. Згідно з галиц. вимовою в імен­никах серед. роду подовже­н­ня приголосних не від­бувалося, тому писали закінче­н­ня є від­повід­но до над­дні­прянського я (зїлє, житє, знанє); прикметникові суфікси -ський, -цький не помʼякшували (українский, нїмецкий), але по­значали мʼ­якість с перед на­ступ. мʼяким приголосним (сьміх, сьвято, сьвіт); частку -ся писали окремо від дієслова (учить ся, являє ся), як і допоміжні дієслова му, меш, ме від інфінітивів у формах майбут. часу недоконаного виду (робити ме, ходити меш); апо­строф ставили після префіксів на приголосний перед йотованим та о (зʼявленє, зʼїзд, під­ʼ­їсти, зʼорати), за винятком губних (мясо, вязати, пє, бю); вибухове g пере­давали через ґ; іншомовні слова й різні форми окремих слів пере­давали згідно з місц. вимовою з урахува­н­ням вимови деяких звуків у тих мовах, з яких ці слова запозичені, зокрема з по­значе­н­ням мʼякості л (зоольогія, блюза, кляса, Клавдия, генїй, єго). Ж. мала істотні пере­ваги перед поперед. правописами та значні хиби, на що вказував І. Франко: немотивоване написа­н­ня літери ї замість і в новозакритому складі та по­значе­н­ня знаком «ь» мʼякості с у словах типу сьвято, сьміх. Сх.-укр. письмен­ники та вчені (Б. Грінченко, А. Кримський та ін.) по­ставилися до Ж. негативно. Проте зх.-укр. інтелігенція і широка громадськість сприйняли цей правопис досить прихильно. 1893 Ж. опубл. «Руську граматику» С. Смаль-Стоцького і Т. Ґартнера. Ж. було затв. австр. урядом для офіційного вжитку в шкільному на­вчан­ні. Ж. використовували в Західній Україні до 1922, деякі твори друкували нею й пізніше.

Завантажити статтю