Желехівка

ЖЕЛЕХІ́ВКА — фонетичний правопис у Західній Україні в остан­ній чверті 19 ст. Створив Є. Желехівський на основі граж­данського шрифту й поширеної на той час в українській мові фонетичної орфо­графії (з деякими змінами) для власного «Малорусько-німецького словаря» (1886). 

Особливості Ж. зумовлені діалектними рисами галицьких говірок: у звʼязку з роз­різне­н­ням у західноукраїнських говірках (на від­міну від східних) твердих і мʼяких зубних перед звуком [і] було доповнено систему йотованих в українській мові (літеру «ї» писали не тільки для по­значе­н­ня йотованого [і] в словах типу їхав, мої, а й звука [і] з ѣ та е після мʼяких зубних приголосних д, з, л, н, с, т, ц (напр., дїло, тїло, цїна, сїно, лїс, тїк, принїс). Після твердих зубних вживали літеру «і» (стіл, сік). Звук [і], що походить з [о], в новозакритих складах пере­давали через «і» (поділ). 

Літери «ъ», «ѣ», «ы» було вилучено з алфавіту. Йотоване е та мʼ­якість попереднього приголосного перед е пере­давали через «є», йотоване о — буквосполуче­н­ням «йо», а мʼ­якість приголосного перед о — через «ьо». 

Згідно з галицькою вимовою в імен­никах серед. роду подовже­н­ня приголосних не від­бувалося, тому писали закінче­н­ня є від­повід­но до над­дні­прянського я (зїлє, житє, знанє).

Прикметникові суфікси -ський, -цький не помʼякшували (українский, нїмецкий), але по­значали мʼ­якість с перед на­ступним мʼяким приголосним (сьміх, сьвято, сьвіт).

Частку -ся писали окремо від дієслова (учить ся, являє ся), як і допоміжні дієслова му, меш, ме від інфінітивів у формах майбут. часу недоконаного виду (робити ме, ходити меш).

Апо­строф ставили після префіксів на приголосний перед йотованим та о (зʼявленє, зʼїзд, під­ʼ­їсти, зʼорати), за винятком губних (мясо, вязати, пє, бю).

Вибухове g пере­давали через ґ.

Іншомовні слова й різні форми окремих слів пере­давали згідно з місцевою вимовою з урахува­н­ням вимови деяких звуків у тих мовах, з яких ці слова запозичені, зокрема з по­значе­н­ням мʼякості л (зоольогія, блюза, кляса, Клавдия, генїй, єго). 

Ж. мала істотні пере­ваги перед попередніми правописами та значні хиби, на що вказував І. Франко: немотивоване написа­н­ня літери «ї» замість «і» в новозакритому складі та по­значе­н­ня знаком «ь» мʼякості с у словах типу сьвято, сьміх. Східноукраїнські письмен­ники та дослідники (Б. Грінченко, А. Кримський та ін.) по­ставилися до Ж. негативно. Проте західноукраїнська інтелігенція і широка громадськість сприйняли цей правопис досить прихильно. 1893 желехівкою опубліковано «Руську граматику» С. Смаль-Стоцького і Т. Ґартнера. Цей правопис було затверджено ав­стрійським урядом для офіційного вжитку в шкільному на­вчан­ні. Ж. використовували в Західній Україні до 1922, деякі твори друкували нею й пізніше.