Женченко Віктор Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Женченко Віктор Васильович

ЖЕ́НЧЕНКО Віктор Васильович (11. 10. 1936, с. Оболонь, нині Семенів. р-ну Полтав. обл.) – співак (бас), поет, перекладач. Засл. діяч мист-в України (1997). Чл. НСПУ (1975). Літ. премія ім. А. Малишка (2002). Закін. Харків. консерваторію (1960; кл. вокалу В. Монахова). Працював солістом Донец. театру опери та балету (1960–62), Великого театру опери й балету ім. Алішера Навої в Ташкенті (1962–65), Київ. філармонії (1965–87). Виконавець пісень, романсів, арій вітчизн. і зарубіж. композиторів. Від 1987 – відп. працівник Укр. фонду культури (Київ). Дебютував віршем «Ми з дідом сіно скиртували…» в г. «Червоний промінь» (Оболонь, 1950). У поезії Ж. – пісенна стихія, роздуми про сутність людського життя, тонке проникнення у сферу інтимного. Створює також візіо-поезію. Переклав з узб. мови зб. «Пісні Узбекистану» (1972), «Повісті» Х. Назіра (1975), «Пригоди Турткоза» С. Анарбаєва (1984; усі – Київ), окремі твори Зульфії, Сайяра, М. Бабаєва, Е. Вахідова, А. Ібодінова, Л. Махмудова; з казах. – повість «Удвох із батьком» К. Найманбаєва (К., 1983), низку творів Б. Момишули, М. Сундетова та ін. Упорядник і перекладач антології хорват. воєн. поезії «У цей страшний час» (К., 1996).

Партії: Виборний («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Мефістофель («Фауст» Ш. Ґуно), Кончак, Галицький («Князь Ігор» О. Бородіна), Сальєрі («Моцарт і Сальєрі» М. Римського-Корсакова), Грьомін («Євгеній Онєгін» П. Чайковського).

Тв.: Струна. 1971; Батьківська скрипка. 1974; Сонячний бік вулиці. 1980; У сяйві тополиних грацій. 1983; Яринчин відпочинок. 1984; Поезії. 1986; Зневаж свій страх. 1997; Зорова поезія. 2000; Спрага на двох. 2001; Як важко підійматися з колін. 2001; Живу. 2006 (усі – Київ).

Літ.: Слововежа Волхв. Висновки з виставки // Зрима рима. К., 1999; Дзюба І. Графічне інобуття поетичного слова // Женченко В. Спрага на двох. К., 2001; Славинський М. Точки відліку зрілості Віктора Женченка // СіЧ. 2001. № 4; Слоньовська О. Віктор Женченко та його візуальна поезія // Дніпро. 2009. № 2.

А. К. Мойсієнко

Стаття оновлена: 2009