Жиленко Ірина - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жиленко Ірина

ЖИЛЕ́НКО Ірина (Іраїда Володимирівна; 28. 04. 1941, Київ – 03. 08. 2013, там само) – поетеса. Дружина В. Дрозда. Чл. НСПУ (1967). Орден княгині Ольги 3-го ступ. (2001). Закін. Київ. ун-т (1964). Працювала у г. «ЛУ», «Молодь України», ж. «Новини кіноекрана», «Ранок» (усі – Київ). Дебютувала у г. «Київська правда» (від 23 травня 1958). Авторка зб. худож. нарисів «Буковинські балади» (1964), поет. зб. «Соло на сольфі» (1965), «Автопортрет у червоному» (1971), «Вікно у сад» (1978), «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979; рос. перекл. – Москва, 1984), «Дім під каштаном» (1981), «Ярмарок чудес» (1982), «Збулося літо: Вибране» (1983), «Останній вуличний шарманщик» (1985), «Дівчинка на кулі» (1987; літ. премія ім. В. Сосюри), «Вибране», «Чайна церемонія» (обидві – 1990), «Вечірка у старій винарні» (1994; Держ. премія України ім. Т. Шевченка, 1996), «Пори року» (1999), «Євангеліє від ластівки» (2002). У творчості Ж. постає світ, сповнений любові, радості й тепла, що ґрунтується на вигадці, фантазії і поєднує в собі величне та буденне. Ситуац. мікросвіт з безліччю одухотвор. речей, деталей спонукає авторку до містифікацій та персоніфікацій, часто – через іронію й самоіронію. Ж. – майстриня психол. портрета, акварел. малюнку, медитат. рефлексій, що засвідчують асоціат. сприйняття світу, а відтак – творення містких худож. образів. Окрема сторінка у її творчості – книги для дітей: поет. зб. «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства» (1979) та «Казки буфетного гнома» (1985) – зразки високопоет. лірики, де органічно переплетені реальність і казка; повісті «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) та «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986). Усі зазначені книги видано у Києві. Окремі твори Ж. перекладено польс., англ., нім., італ., португал. і румун. мовами. Від 1997 у ж. «Сучасність» друкує автобіогр. роман «Homo feriens».

Літ.: Ільницький М. На вістрі серця і пера. К., 1980; Никанорова О. «Дочекалась я щастя жить…». Штрихи до портрета Ірини Жиленко // Никанорова О. Поезії одвічна висота. К., 1986; Моренець В. Неевклідова геометрія поетеси // ЛУ. 1988, 9 черв.; Гордасевич Г. Полуничне віконце // Гордасевич Г. Силуети поетес. К., 1989; Антонишин С. Не розбийте мій ліхтар... (Кілька сюжетів про поезію Ірини Жиленко) // Київ. 1991. № 6; Тарнашинська Л. Автопортрет на зламі двох сторіч // ЛУ. 1996, 22 лют.

С. В. Антонишин

Стаття оновлена: 2016