Жиленко Ірина

Визначення і загальна характеристика

ЖИЛЕ́НКО Ірина (Іраїда Володимирівна; 28. 04. 1941, Київ — 03. 08. 2013, там само) — поетеса. Дружина В. Дрозда. Член НСПУ (1967). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2001). Закін. Київський університет (1964). Працювала у г. «ЛУ», «Молодь України», ж. «Новини кіноекрана», «Ранок» (усі — Київ). Дебютувала у г. «Київська правда» (від 23 травня 1958). Авторка зб. худож. нарисів «Буковинські балади» (1964), поет. зб. «Соло на сольфі» (1965), «Автопорт­рет у червоному» (1971), «Вікно у сад» (1978), «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979; рос. перекл. — Москва, 1984), «Дім під каштаном» (1981), «Ярмарок чудес» (1982), «Збулося літо: Ви­бране» (1983), «Остан­ній вуличний шарманщик» (1985), «Дівчинка на кулі» (1987; літ. премія ім. В. Сосюри), «Ви­бране», «Чайна церемонія» (обидві — 1990), «Вечірка у старій винарні» (1994; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1996), «Пори року» (1999), «Євангеліє від ластівки» (2002). У творчості Ж. по­стає світ, сповнений любові, радості й тепла, що ґрунтується на вигадці, фантазії і по­єд­нує в собі величне та буден­не. Ситуац. мікросвіт з без­ліч­чю одухотвор. речей, деталей спонукає авторку до містифікацій та персоніфікацій, часто — через іронію й самоіронію. Ж. — майстриня психол. порт­рета, акварел. малюнку, медитат. рефлексій, що засвідчують асоціат. сприйня­т­тя світу, а від­так — творе­н­ня містких худож. образів. Окрема сторінка у її творчості — книги для дітей: поет. зб. «До­стигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства» (1979) та «Казки буфетного гнома» (1985) — зразки високопоет. лірики, де органічно пере­плетені реальність і казка; повісті «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) та «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986). Усі за­значені книги ви­дано у Києві. Окремі твори Ж. пере­кладено польс., англ., нім., італ., португал. і румун. мовами. Від 1997 у ж. «Сучасність» друкує автобіогр. роман «Homo feriens».

Літ.: Ільницький М. На вістрі серця і пера. К., 1980; Никанорова О. «Дочекалась я щастя жить…». Штрихи до порт­рета Ірини Жиленко // Никанорова О. Поезії одвічна висота. К., 1986; Моренець В. Неевклідова геометрія поетеси // ЛУ. 1988, 9 черв.; Гордасевич Г. Полуничне віконце // Гордасевич Г. Силуети поетес. К., 1989; Антонишин С. Не роз­бийте мій ліхтар... (Кілька сюжетів про поезію Ірини Жиленко) // Київ. 1991. № 6; Тарнашинська Л. Автопорт­рет на зламі двох сторіч // ЛУ. 1996, 22 лют.

С. В. Антонишин

Завантажити статтю