ЖИЛКО́ Федот Трохимович (01(14). 03. 1908, с. Соловцовка, нині Пензенської обл., РФ — 17. 12. 1995, м. Пушкіно Московської обл.) — мово­знавець. Батько В. Жилка. Народився в родині пере­селенців, під час 1-ї світової війни пере­їхав з матірʼю на її батьківщину — у с. Македони Ржищівського пов., нині Миронівського р-ну Київської обл. Доктор філологічних наук (1960), професор (1961). Державна премія України в галузі науки і техніки (2006, посмертно). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. 

Закінчив Київський ін­ститут професійної освіти (1932). Працював у газеті «Шляхом Леніна» (Саратов, РФ; де зацікавився місцевими українськими діалектами, захопився діалектологією); у Запоріж­жі: у газеті «Червоне Запоріж­жя», викладав українську мову та літературу в школі та металургійному технікумі; у Київському пед. ін­ституті (від 1938, з пере­рвою на час війни): викладач української мови та діалектології, 1946–48 — завідувач кафедри мови; від 1948 — в Ін­ституті мово­знавства АН УРСР (Київ): 1950–71 — завідувач від­ділу діалектології, 1971–73 — старший науковий спів­робітник, науковий консультант; одночасно — головний редактор журналу «Українська мова в школі» (1951–60). Звільнений від завідува­н­ня від­ділом: за офіційною версією — у звʼязку з обʼ­єд­на­н­ням від­ділу історії української мови (завідувач від­ділу К. Цілуйко) та від­ділу діалектології; на­справді — через не­згоду з думкою керівництва Ін­ституту щодо роз­витку діалектології в Україні. Згодом ви­їхав до РФ. 

Від­повід­альний редактор «Діалектологічного бюлетеня». Роз­робник концепції та керівник під­готовки «Атласу української мови» (К., 1984, т. 1; 1988, т. 2; 2001, т. 3). Під керівництвом Ж. сформовано українську школу лінгвістичної гео­графії. Брав участь у вироблен­ні концепції проекту «Загальнословʼянського лінгвістичного атласу», забезпечив пред­ставле­н­ня в ньому інформації про українські діалекти. Автор першого під­ручника «Українська діалектологія» (1940), посібника «Нариси з діалектології української мови» (1955; 2-е вид. — 1966) і карти українських говорів (1955; усі — Київ). 

Ви­вчав теоретичні про­блеми української лінгвогео­графії, фонології української та інших словʼянських мов; діалектне членува­н­ня української мови. Досліджував мову художньої літератури («Мова — зброя письмен­ника» // «Вітчизна», 1951, № 1; «Пита­н­ня аналізу мови художніх творів» // «Українська мова в школі», 1952, № 5; «За високу художню мову дитячої книги» // «Дні­про», 1956, № 9), зокрема творів І. Франка («Мова Івана Франка», К., 1949; «Мовно-стилістичні особливості діалогу в творах Франка» // «Наукові записки Київського державного педагогічного ін­ституту», 1951, т. 9, № 3), Марка Черемшини («Мова новел Марка Черемшини» //«Українська мова в школі», 1954, № 6). Залишив низку публікацій про українських діалектологів («К. П. Михальчук (До 40-річчя з дня смерті)» // «Українська мова в школі», 1954, № 2; «І. Г. Верхратський (До 120-річчя з дня народже­н­ня)» // «Українська мова і література в школі», 1967, № 4). Учасник між­народних мово­знавчих зі­брань — 10-го кон­гресу лінгвістів (Бухарест, 1961) та 5-го зʼ­їзду славістів (Софія, 1963).