Житлова політика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Житлова політика

ЖИТЛОВА́ ПОЛІ́ТИКА – невід’ємна складова соціально-економічної політики держави, спрямована на забезпечення права людини на гідне життєве середовище з високою якістю та комфортністю проживання. Зі здобуттям незалежності у рамках відповід. програм ООН Україна взяла зобов’язання сприяти розвитку та забезпечувати фінансово-кредитну підтримку буд-ва індивід. житл. будинків при збереженні необхід. мінімуму муніцип. житла для малозабезпечених, підвищувати соц. стандарти житл. забезпеченості та якості житл. будинків і квартир. Нині серед осн. напрямів Ж. п. України – створення умов, за яких кожний громадянин вільно, на вибір, відповідно до своїх потреб і можливостей зміг би спорудити житло, придбати його у власність, взяти в оренду; забезпечення житлом за рахунок держави у межах встановленої норми соціально незахищених громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, військовослужбовців, осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, та деяких ін. категорій громадян, які визначаються Житловим кодексом України та ін. актами законодавства; надання житла з держ. житл. фонду або пільг. кредитів для придбання чи спорудження житла сім’ям, які тривалий час перебувають на квартир. обліку, з урахуванням строку перебування їх на черзі та матеріал. стану; сприяння молодим сім’ям у спорудженні або придбанні житла; стимулювання державою буд-ва, реконструкції та утримання житла через систему екон. і фінанс. важелів; розширення обсягів спорудження комфортнішого житла, малоповерх. будинків садиб. типу, розвитку малих і серед. насел. пунктів; створення сприятливого життєвого середовища з необхід. інфраструктурою соц.-побут. та культур. обслуговування населення; ліквідація аварій. держ. житл. фонду, розширення реконструкції та модернізації житл. фонду старої забудови; сприяння збільшенню обсягів буд-ва, поліпшенню якості та підвищенню рівня благоустрою житла в сільс. насел. пунктах; поступовий, у міру проведення екон. реформ, перерозподіл функцій між органами держ. виконав. влади, органами місц. самоврядування, підпр-вами, установами й орг-ціями у сфері буд-ва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації. Законодавчо закріплено можливість громадян або об’єдн. громадян брати участь в упр. житл. фондом з метою захисту своїх екон. і соц. прав та інтересів; у виборі на конкурс. основі орг-цій для буд-ва, обслуговування та ремонту житла; у контролі за витратами і формуванні цін на житло та комунал. послуги. До 1989 Ж. п. в Україні визначалася законодав. й директив. документами, єдиними для всього СРСР. Так, для приват., кооп. й держ. житл. буд-ва земел. ділянки відводили лише в постійне користування, при збереженні заг.-держ. власності. Забороняли зводити односімейні садибні будинки у містах, жорстко обмежували площі будинків і квартир, кількість і висоту поверхів, особливо у приват. житл. буд-ві. За рад. часів держава посідала монопол. становище інвестора, підрядника та власника, тому більшість міського житла зводили коштом держ. бюджету. У 1-й пол. 1990-х рр. низкою указів Президента України створ. механізм безкошт. передачі в приватну власність земел. ділянок для буд-ва садиб. і дачних будинків, гаражів. Як наслідок, питома вага приват. житл. фонду протягом 1990–94 зросла на 12,2 %. Станом на 2006 частка введеного в експлуатацію житла за рахунок коштів держбюджету порівняно з 2005 знизилася на 0,8 %. 1995 цей показник становив 13,7 %, 2005 – 3,6 %, 2006 – 2,8 %. 1990 збудовано 279 тис. квартир заг. пл. 17 447 тис. м2, 2003 – 62 тис. квартир заг. пл. 6433 тис. м2, 2006 – 82 тис. квартир заг. пл. 8628 м2. Наприкінці 2006 квартирна черга на надання житла становила 1300 тис. сімей. Протягом цього ж року отримали житло 20 тис. сімей. За ступенем капітальності 80 % житл. фонду України зберігатиме надійність ще 65–85 років. Див. також Житло, Житлове право.

А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2009