Житомир

ЖИТО́МИР — місто обласного значе­н­ня, адміністративний, економічний, культурний центр Житомирської області, райцентр, один із давніх осередків Волині. Знаходиться на берегах р. Тетерів (бас. Дні­пра) і її лівих приток Камʼянка та Рудавка, за 126 км від Він­ниці, за 135 км від Києва, за 187 км від Рівного, за 208 км від Хмельницького та за 261 км від Луцька. Площа 61 км². Насел. 284,2 тис. осіб (2001, складає 97,3 % до 1989): українців — 82,9 %, проживають також росіяни, білоруси, поляки, євреї та ін. Вузол залізниць і автомоб. шляхів; аеропорт. Транс­порт­на інфра­структура: автобусні, трамвайні та тролейбусні маршрути. Поділяється на Богунський і Корольовський р-ни.

Побл. Ж. досліджено поселе­н­ня та кургани епохи бронзи, ран­нього заліз. віку. Старовин­на частина міста роз­таш. над р. Камʼянка на 3-х скелястих пагорбах — горах Охрімовій, Замковій, Петровській. Центр. май­дан — Соборний, вулиця — Михайлівська. Осн. магістрал. вулиці, що зʼ­єд­нують центр міста з околицями: Київська, Велика Бердичівська, Черняховського, Пере­моги, Щорса. Старе місто оточують нові мікрора­йони, назви яких запозичені від колиш. приміських сіл чи від­дзеркалюють давні професії жит. цих місцевостей: Хмільники, Крошня, Видумка, Довжик, Смоківка, Корбутівка, Смолянка, Левків, Поруб. Виявлені археол. артефакти — курган­на група у перед­місті «Мальованка» та 3 поселе­н­ня в істор. частині (Замкова гора, Поділ, Охрімова гора) — свідчать, що Ж. засн. за часів Київ. Русі. Тер. істор. центру міста — Замкової гори (де роз­таш. один із корпусів Держ. архіву Житомир. обл.) — витягнутий з Пд. Сх. на Пн. Зх. мис-плато заг. пл. понад 3 га. Досліджені там памʼятки хронологічно становлять групи ліпної товстостін. кераміки 9–10 ст. та фрагментів гончар. горщиків з орнаментом 12–13 ст. Під час роз­копок зна­йдено також глиняні біконечні прясла, залізні ножі, уламки скляних браслетів тощо. За легендою, яку записав історик 19 ст., священик М. Трипольський, місто закладене бл. 884 дружин­ником князя Олега Житомиром. Він вбив київ. правителів Аскольда і Діра та, не бажаючи більше пере­бувати на службі в Олега, зі своїм загоном утік у прадавні ліси в між­річ­чі Тетерева, Камʼянки і Рудавки, де над глибоким (бл. 30 м) урвищем над Камʼянкою звів деревʼяний замок. Чеський вчений-славіст П.-Й. Шафарик стверджував, що городище — майбут. Ж. — виникло як центр племені житичів, що входило у племін. союз древлян. Деякі крає­знавці вважають, що Ж. — скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного, спокій. життя. Після поразки пов­ста­н­ня древлян 945 Ж. остаточно вві­йшов до складу володінь Київ. Русі. У перші столі­т­тя існува­н­ня його екон. роз­виток, як і багатьох ін. сх.-словʼян. феодал. міст, здійснювався на основі с.-г. виробництва навколиш. округи. Важливу роль у формуван­ні міського життя ві­ді­гравали ремесла. 1240 Ж. був повністю зруйнований монголо-татарами. 1320 захоплений литов. князем Ґедиміном, від 1392 — у межах кордонів Великого князівства Литовського. На­прикінці 14 ст. місто під на­звою Житомель згадується в «Списку руських міст, далеких і близьких». У цей час тут збудовано новий замок, який став форпостом на прикордон­ні з татарами. Остан­ні протягом 14–17 ст. здійснили понад 30 набігів. Серед найспустошливіших — 1392, 1469, 1482. У 1444 Ж. одним із перших серед міст Великого князівства Литовського отримав Маґдебур. право. Своїм привілеєм король Казимир Яґел­лончик від­ніс його до 15-ти найбільших. Згодом затверджено міський герб. Після пере­творе­н­ня 1471 Київ. князівства на воєводство Ж. став центром повіту. 1522 пожежа знищила майже все місто та замок. У 1540-х рр. житомир. замок пере­муровано та укріплено за проектом місц. зодчого С. Бабинського. Його стіни оточував оборон. рів з водою — найбільший (130 × 115 м) серед замків України. На тер. житомир. замку знаходилися старостин. палац, церква Св. Спаса, низка житл. будинків. Важливою складовою оборон. комплексу були під­земні ходи. Прокладені в товщі лесу, вони мали широко роз­галужену систему. У них пере­ховувалися місц. жит. під час набігів заво­йовників. Поряд з ремеслами у місті роз­вивалися поташевий, селітряний, винокур. і пивовар. промисли. 1545 у Ж. діяло 2 млини. За Люблін. унією 1569 місто ві­ді­йшло під владу Польщі. 1571 тут налічувалося 117 деревʼяних будинків. 1596 Ж. здобув право на проведе­н­ня щороку 2-х двотижневих ярмарків. 1634–36 житомир. староста Я. Тишкевич збудував монастир кармелітів. Житомиряни брали участь у селян.-козац. пов­стан­ні 1594–96 під проводом С. Наливайка. Місто було ареною Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. Оскільки на Житомирщині мешкало чимало шляхти, тут прослідковувалося значне сусп. проти­стоя­н­ня. 1648 військо Б. Хмельницького штурмом узяло житомир. замок, 1651 на пн. околиці Ж. загони І. Богуна роз­громили 17-тисячну армію польс. князя Четвертинського. Від 1649 — місто Київ. полку, деякий час — сотен. центр (близькість кордону з поляками не сприяла його роз­витку). За Андрусів. пере­мирʼям 1667 повернене під владу Польщі. У на­ступ. році, після виведе­н­ня тер. Києва за межі кордонів Польщі, Ж. став гол. містом Київ. воєводства. У 18 — частково 19 ст. — знач. осередок польс. культури на Прав­обереж. Україні. 1720 у Ж. від­крито єзуїт. колегіум, 1751 побудовано костел св. Софії, 1724 засн. монастир єзуїтів, 1761 — бернардинців, 1766 — сестер-жалібниць ордену св. Вікентія. Тривалий час містом володіли графи Ільїнські. 1768 Ж. став місцем трагіч. фіналу пов­ста­н­ня проти польс. шляхти — Коліївщини. Тут від­бувся суд над його учасниками (у с. Кодня, побл. Ж., страчено бл. 3 тис. пов­станців; на одному з курганів, у якому поховані загиблі, встановлено памʼят. знак). За польс. кон­ституцією 1775 Ж. ви­знано 2-м за значе­н­ням після Кракова серед столич. міст Польс. Корони. 1778 у Ж. роз­почато діяльність Комісії доброго порядку, одним із зав­дань якої був огляд палаців, садів, міських нив та скла­да­н­ня інвентарю всіх міських ґрунтів. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах кордонів Рос. імперії. 1796 цар. уряд викупив у Ільїнських житомир. землі та спочатку тимчасово, а 1804 остаточно затвердив Ж. адм. центром Волин. губ. 1798 у місті за­проваджено «Городское положение», за яким до міського товариства з вибор. заг. думою уві­йшли всі мешканці незалежно від національності та реліг. приналежності, які мали нерухоме майно, члени цехів і гільдій. Міський магістрат мав обмежені функції, під­порядков. губерн. владі. 1846 створ. міську думу, яка отримала муніцип. функції магістрату. 1861 ліквідовано магістрат і стан. суди для міщан, 1870 скасовано стан. принцип виборів до міської думи та за­проваджено майновий ценз, 1874 створ. міську управу — виконав. орган, який при­значала дума. Протягом 19 і на поч. 20 ст. місто активно забудовували, роз­ширювали його межі. У 1890–1910-х рр. у Ж. закладено фундамент сучас. комунал. господарства, зокрема споруджено водо­провід, ка­налізацію, прокладено трамвайну лінію, налагоджено телефон. звʼязок, збудовано низку мостів та інж. комунікацій. Роз­виткові Ж. сприяло прокладе­н­ня залізниці Ж.–Бердичів (1896), Бердичів–Ж.–Коростень (1914). На зламі 19–20 ст. зросли функ- ції міста як культ.-осв. центру. 1858 засн. міський театр (арх. І. Штром; нині роз­таш. Житомирська філармонія), 1866 — одну з перших в Україні публіч. б-к (нині Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олега Ольжича), музей при ній (нині Житомирський обласний крає­знавчий музей), 1893 — церк.-археол., 1900 — дослідників Волині товариства, які ставили перед собою зав­да­н­ня всебіч. наук. дослідж. регіону. 1864 споруджено Преображен. собор (арх. К. Рохау, Е. Жибер, В. Шаламов). Діяли чол. та жін. гімназії, училища, школи. 1837 у місто пере­ведено зі Славути (нині місто Хмельн. обл.) євр. друкарню, яка 1845 стала однією з двох (поряд із вільнюською) до­зволених у Рос. імперії. На роз­виток Ж. у 19 ст. позитивно вплинула діяльність окремих волин. губернаторів, зокрема М. Синельникова, М. Черткова, П. Грес­сера. Значний внесок у забудову міста у різний час зробили арх. В. Гесте, В. Пальшау, В. Без­смертний, інж. В. Милов та губерн. землемір П. Кудрявцев (іменами 2-х остан­ніх на­звано вулиці). Перший генплан Ж. роз­роблено на поч. 19 ст. (затверджений Миколою І у 1827) арх. А. Міленським (згодом — гол. арх. Києва). Житомиряни також брали участь у війні з Наполеоном 1812, Ж. був одним із центрів декабрист. руху, тут діяв осередок Пд. товариства. Польс. насел. Ж. 1831–32 та 1861–63 пере­бувало у загонах пов­станців, які боролися за визволе­н­ня Польщі. 1846 у складі Археогр. комісії місто двічі від­відав Т. Шевченко. 1907–12 і 1917–20 діяло житомир. товариство «Просвіта» (перший голова — О. Кравченко-Орловська, згодом — Л. Курек-Волошка). Його актив. чл. були етно­граф В. Кравченко, літературо­знавець М. Гладкий, письмен­ники К. Поліщук, В. Морозівна, Я. Савченко, голова губерн. земської управи І. Любинецький. Навесні 1921 у Ж. від­бувся єпарх. зʼїзд, де священик Іоан (Теодорович) ви­ступив із промовою про необхідність укр. нац. Церкви. 1798 у Ж. мешкало 5,4 тис. осіб, 1840 — 16,7 тис., 1863 — 38,4 тис., 1897 — 65,9 тис., 1914 — 86,4 тис., 1926 — 77 тис., 1939 — 95,1 тис., 1959 — 105,6 тис., 1979 — 243,8 тис. На­прикінці 19 ст. бл. третини насел. складали поляки, майже половину (1897 — 46 %) — євреї (за пере­писом 1926: українців — 37,1 %, євреїв — 39,1 %, росіян — 13,7 %, поляків — 7,3 %). 1905 у Ж. за сприя­н­ня поліції вчинено євр. погром. У січні 1918 Ж. був резиденцією еваку­йованого з Києва уряду УНР на чолі з М. Грушевським, 1919–20 неодноразово ставав зоною запеклих боїв армії УНР з більшов. військами. У місті бували ви­значні діячі укр. визв. змагань С. Петлюра, П. Скоропадський, О. Шумський, Л. Ковалів, М. Полоз, В. Голубович та ін., функціонувала юнац. школа прапорщиків, яка готувала офіцер. кадри для армії УНР (кер. В. Петрів). Урядом УНР у Ж. затверджено низку важливих законів, тут формували військ. мін-во. Вперше більшов. владу у Ж. встановлено 8–9(21–22) січня 1918, остаточно — 7 червня 1920. У місті пере­бували австро-нім. війська, денікінці, польс. війська. 1923–30 — центр Житомир. округи, від 1930 — райцентр (від 1932 — у складі Київ. обл.). Від 1937 — центр ново­утвореної Житомир. обл. Жит. потерпали від голоду 1921–23 та 1946–47, голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 9 липня 1941 до 12 листопада 1943 та від 18 листопада до 31 грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. У листопаді–грудні 1943 тут від­бувалися запеклі бої. Діяли осередки під­піл. та партизан. боротьби. У с. Богунія (нині у межах Ж.) гітлерівці створили один з найбільших таборів для рад. військовополонених (див. «Богунія»).

За 4 км від сучас. межі міста (нині смт Гуйва) знаходилася ставка одного з кер. Райху — Г. Гім­млера. Ж. визволяли війська під командува­н­ням генералів І. Черняховського, М. Ватутіна, А. Гречка та ін. 14 рад. військ. зʼ­єд­нань отримали назву «житомирських» (див. Житомирсько-Бердичівська на­ступальна операція). У 1960–90-х рр. у місті збудовано десятки пром., буд. та інж. обʼєктів. Нині його пром. комплекс складають 459 під­приємств, зокрема харчової промисловості (бл. 30 % від всієї реаліз. продукції) — Житомирський лікеро-горілчаний завод, ВАТи — «Житомирський маслозавод», «Житомирпиво», «Житомир. комбінат хлібо­продуктів», «Молочник», ЗАТи — «Житомирські ласощі», «Житомир. мʼясокомбінат», ТОВи — «Мʼясо Поліс­ся», «Кох», «Рибні пром. технології», дочірнє під­приємство «Молоч. завод» ТОВ «Молочна ф-ка “Рейнфорд”», Житомир. філія ЗАТ «Золотий коровай»; легкої — ВАТи — «Житомирська взут­тєва фабрика “Крок”», «Іскра», ЗАТи — «Житомирська панчішна фабрика “Україна”», «Житомир. ф-ка не­тканих матеріалів “Тетерів”», «Житомир. лляна мануфактура» (див. Житомирський льонокомбінат), ТОВи — «ТУСМО», «Ферпласт-Україна», колект. вироб.-торг. під­приємство «Ф-ка “Трикотажниця”»; хім. і нафтохім. — ЗАТ «Житомирський завод “Ліктрави”», ТОВи — «Житомирська фармацевтична фабрика», «Вироб. компанія “Марк”», «Житомир-полісакс», «Фірма “Віндзор”», «Жерок-альфа»; целюлозно-папер. виробництва та полігр. діяльності — «Поліс­ся» Житомирське комунальне книжково-газетне видавництво, Житомир. обл. друкарня, ТОВ «Житомир. картон. комбінат»; маш.-буд. галузі промисловості — ВАТи — «Вер­статуніверсалмаш», «Електровимірювач», «Житомирський завод “Вібросепаратор”», ЗАТи — «Житомир­ремхарчомаш», «Житомир. завод не­стандарт. устаткува­н­ня», «Будмаш», Житомирське державне екс­периментальне протезно-ортопедичне під­приємство; металург. галузі промисловості та з виробництва готових метал. виробів — ВАТ «Житомир. завод огороджувал. кон­струкцій», ТОВи — «Котлозавод “Крігер”», «Житомир. завод метал. кон­струкцій»; з виробництва ін. неметал. мінерал. продукції — ВАТи — «Біо­мед­скло», «Житомир. завод скловиробів», «Житомир. комбінат силікат. виробів», «Соколів. карʼєр», «Житомир. завод покрівел. та ізоляц. матеріалів», «Крошен. цегел. завод», ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія». У Ж. — Житомир. нац. агроекол. університет (див. Агро­екологічна академія України Державна), Житомирський державний університет ім. І. Франка, Житомирський державний технологічний університет, Житомирський військовий ін­ститут радіо­електроніки ім. С. Корольова Нац. авіац. університету, Житомир. обл. ін­ститут медсестринства, Житомир. обл. ін­ститут післядиплом. пед. освіти, Житомирське музичне училище ім. В. Косенка, Житомирське училище культури і мистецтв ім. І. Огієнка, Житомир. факультет Нац. університету держ. податк. служби України, філії Європ. університету, Київ. ін­ституту бізнесу і технологій, Університету сучас. знань, Житомир. екон.-гуманітар. ін­ститут Від­критого між­нар. університету роз­витку людини «Україна», Житомир. навч.-консультат. центр Між­нар. наук.-тех. університету, 46 ден­них заг.-осв. закладів, з них 4 гуманітарні гімназії, 5 ліцеїв, міський колегіум, 6 навч.-вихов. комплексів школа-садок, 2 вечірні та 3 приватні заг.-осв. навч. заклади, 45 до­шкіл. закладів; Сільського господарства Поліс­ся Ін­ститут УААН; Житомир. обл. універсал. наук. бібліотека ім. Олега Ольжича, Житомирська обласна наукова медична бібліотека, Житомир. міська бібліотека ім. В. Земляка, Житомир. обл. бібліотека для юнацтва, Житомир. обл. бібліотека для дітей, кінотеатри «Україна», «Жовтень», ім. І. Франка (для дітей), Житомир. філармонія, Житомирський академічний обласний театр ляльок, Житомирський обласний державний український музично-драматичний театр ім. І. Кочерги, Житомир. обл. крає­знавчий музей (від­діли: Житомирський музей природи, Житомирська картин­на галерея, Короленка В. Житомирський літературно-меморіальний музей), Житомирський обласний літературний музей, Житомирський музей космонавтики С. Корольова, Житомир. музей пожеж. техніки; 2 центр. міські лікарні, центр. дит. міська лікарня, 4 стоматол. поліклініки, дит. стоматол. поліклініка. Банків. система досить роз­галужена та пред­ставлена понад 40 філіями та 180 від­діл. банків. Є центр. стадіон, парк культури і від­починку ім. Ю. Гагаріна, Ботан. сад Житомир. нац. агроекол. університету (див. Ботанічний сад Державного агро­екологічного університету). Внаслідок будівництва 1965 на р. Тетерів гідрокомплексу утвор. т. зв. Житомир. море, узбереж­жя якого нині — зона від­починку (гідропарк, санаторно-мед. заклади, реабілітац. центр для ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС). Мальовничі краєвиди навколо Тетерева називають «Волинською Швейцарією». Працює метео­станція. Функціонують «Льонок» Державний поліський ансамбль пісні і танцю, зразк. хорові капели «Орея» і «Ґлорія», дит. танц. колектив «Сонечко»; виходять газети «Ехо», «Житомирщина», «Місто», «Субота», «Інтерес», «20 хвилин».

Культ. споруди: 8 — УПЦ МП, 2 — УПЦ КП, 2 — РКЦ, 1 — УГКЦ, 4 — християн віри євангельської, 2 — євангелістів християн-баптистів, 1 — юдеїв, 1 — адвентистів сьомого дня, 1 — свідків Єгови. Серед памʼяток архітектури — келії єзуїт. монастиря (1724), костел св. Софії (1737–51) та дзвіниця (1863), Преображен. собор (1864), магістрат (1789), будинок поштової станції (серед. 19 ст.), Успен. церква (19 ст.), Михайлів. церква (1856), Яковлев. церква (18 ст.), Хрестовоздвижен. церква (1900), окруж. суд (нині гол. корпус Житомир. агроекол. університету), Будинок працелюбства, садиба Філіпова (нині Будинок урочистих подій), міський театр (1858, нині філармонія), семінар. костел Іоана з Дуклі (1842). Встановлено памʼятники О. Пушкіну, Т. Шевченку, С. Корольову, О. Бородію, В. Короленку, О. Пархоменку, В. Косенку, Я. Домбровському, Б. Лятошинському, Б. Тену (М. Хомичевському), Г. Шелушкову; булгаков. Ларіосику, засновнику міста — дружин­нику Житомиру, жертвам голодомору (2), міліціонерам, які загинули під час викона­н­ня служб. обовʼязків, воїнам-афганцям; мемор. дошки Т. Шевченку, М. Коцюбинському, С. Корольову (2), Лесі Українці, О. Довженку, Х.-Н. Бялику, М. Островському, В. Короленку, В. Липинському, К. Михальчуку, М. Никончуку, О. Шумському, Олегу Ольжичу, І. Кочерзі, В. Земляку, О. Ку­пріну, В. Кременицькому, М. Усановичу, М. Скорульському, В. Косенку, Ю. Крашевському (3), Г. Готовчицю, В. Старовойтову, В. Чорноволу, Г. Мачтету, О. Гербачевському, О. Якубцю, І. Черняховському, М. Ватутіну, діячам УЦР на чолі з М. Грушевським, на честь 100-річчя від дня від­кри­т­тя залізнич. станції; памʼятні знаки жертвам більшов. ре­пресій, на честь 1100-річчя заснува­н­ня Ж., 100-річчя Товариства дослідників Волині, 50-річчя заснува­н­ня ботан. саду. Серед памʼяток, що увіковічують події 2-ї світової війни, — монумент Слави, памʼятник визволителям Ж., памʼятні знаки на місці масового знище­н­ня нім.-фашист. окупантами мирних жителів, І. Туркеничу, студентам і викладачам учител. ін­ституту, лікарям і медпрацівникам лікарні № 1, льотчикам 2-ї повітряної армії, які визволяли місто, мемор. дошка курсантам і викладачам зеніт. училища, які загинули під час Сталінгр. битви. У місті народилися академік АН СРСР — засн. практич. космонавтики С. Корольов та фізик В. Векслер, академік РАН, математик І. Шафаревич, чл.-кор. АН СРСР, етно­граф Л. Штернберґ, академік ВУАН, економіст, статистик Р. Орженцький, чл.-кор. С.-Петербур. АН, геофізик О. Клосовський, академік НАНУ — фізико-хімік В. Кошечко, філософ, культуролог М. Попович, академік НАНУ, АМНУ, лікар-патофізіолог В. Фролькіс, академік АН Казах. РСР, фізико-хімік М. Усанович, чл.-кор. НАНУ, академік АМНУ, лікар-гігієніст, токсиколог І. Трахтенберґ; письмен­ник, публіцист, громад. діяч В. Короленко, поет, археолог, один з провід­ників ОУН(м) Олег Ольжич, поет-пісняр В. Крищенко; засл. художники УРСР Л. Альшиць та Б. Вакс, нар. художник України В. Куткін, архітектор А. Білогруд; режисер, театр. діяч, художник, письмен­ник Л. Сулержицький, актор К. Ванченко-Писанецький, нар. арт. УРСР, композитор, диригент, муз.-громад. діяч Б. Лятошинський, нар. арт. України — хорео­граф, балет­мейстер Т. Гузун, спів­ачка І. Даць, артистка балету Е. Стебляк; спортс­мени О. Бернштейн (шахи), І. Вишневська, Л. Ковальчук, О. Нечипорук, О. Руденко (усі — спорт. акробатика), М. Ільїн (гирьовий спорт), О. Левандовський (важка атлекика), С. Лімінович (веслува­н­ня на каное); генерал-хорунжий армії УНР О. Годило-Годлевський; Герої Рад. Союзу Я. Біренбойм, О. Бородій, О. Бурдейний, Г. Герман, Х. Гопник, Ю. Глібко, В. Демидов, В. Зарембо, Р. Левицький, П. Мугальов, А. Обуховський, М. Очерет. На житомир. сцені у різний час ви­ступали зірки театр. мистецтва Т. Сальвіні, А. Олдридж, Ф. Шаляпін, М. Дальський, М. Старицький, М. Кропивницький, нар. арт. УРСР — С. Карпенко, К. Коваленко, П. Кукуюк, В. Нестеренко, А. Паламарчук, нар. арт. України В. Яременко; тут жили та працювали письмен­ники О. Ку­прін, М. Коцюбинський, В. Земляк, І. Кочерга; композитори В. Косенко, М. Скорульський; художники С. Кириченко, О. Канцеров, Л. Волинський; спів­ачка З. Гайдай; члени Товариства дослідників Волині П. Тутковський, В. Бруховський, Н. і В. Яроцькі, В. Скороход, І. Левицький, О. Фотинський, С. Бржозовський, Н. і П. Абрамовичі, С. Гамченко, М. Кудрицький, В. Кравченко, П. Постоєв, В. Гнатюк, Н. Дмитрук, О. Клосовський, С. Бєльський.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю