Житомирський обласний краєзнавчий музей - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Житомирський обласний краєзнавчий музей

ЖИТО́МИРСЬКИЙ ОБЛАСНИ́Й КРАЄЗНА́ВЧИЙ МУЗЕ́Й Розпочав свою діяльність у жовтні 1865 в приміщенні публіч. б-ки (нині Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олега Ольжича) після того, як Волин. губернатор М. Чертков подарував їй 48 зразків місц. гірських порід і мінералів. У квітні наступ. року колекцію виставлено для відвідувачів. Розпоряд. ком-т б-ки виділив для музею окрему кімнату, а також завів хронол. і системат. каталоги. Згодом його поповнено колекціями з 400-т зразків гірських порід, мінералів, геол. і палеонтол. матеріалів Г. Осовського, монет предводителя житомир. повіт. дворянства К. Симонича, матеріалами Волин. єпархіал. давньосховища та збірками графів Іллінських-Стецьких (м-ко Романів, нині смт) і баронів де Шодуар (Житомир). 1897 музей перенесено у нове приміщення б-ки на вул. Пушкінська, № 32. Від 1902 – у складі новоутвореного Т-ва дослідників Волині. 1911 музей отримав окреме приміщення на розі вул. Гоголівська та Хлібна (колиш. Будинок працелюбства). 1913 складався з природн.-істор., етнол., екон. та істор. відділів, експозиція налічувала 8292 експонати. Від 1914 – Волин. центр. музей (перший дир. – С. Бржозовський). Знач. внесок у його розвиток як наук. установи, поповнення фонду зробили геолог П. Тутковський, археолог С. Гамченко, фольклорист і етнограф В. Кравченко. Після більшов. перевороту 1917 націоналізовано та передано Волин. губерн. ком-ту з охорони пам’яток мист-ва і старовини. У 1920-х рр. музей мав 3 приміщення: гол. на вул. Лермонтовська, № 13 (геол. і зоол. відділи з ботан. садом та оранжереєю), на розі вул. Гоголівська і Хлібна (відділи мист-ва, археології, праці та пром-сті), на вул. К. Лібкнехта, № 10 (етногр. та істор. відділи). 1925 на Всеукр. краєзнав. конф. надано статус Волин. н.-д. музею. 1928 при геол. і етногр. відділах відкрито аспірантуру, наук. кер-во якою здійснювали, відповідно, С. Бєльський і В. Кравченко. Діяли філії у Бердичеві, Коростені, Лугинах, Малині (нині усі – Житомир. обл.), Шепетівці (нині Хмельн. обл.). У 1930-х рр. тут працювали П. Абрамович, В. Бруховський, В. Вікторовський, Н. Дмитрук, М. Кудрицький, І. Левицький. Низку працівників спіткали сталін. репресії. Під час 2-ї світ. війни приміщення музею на вул. Лермонтовська зруйноване, найцінніші фонди розграбовано. У травні 1945 музей відновлено на вул. Вільська, № 17. Від 1950 – сучасна назва. 1954 музею передано фонди Бердичівського соціально-історичного музею ім. Ф. Дзержинського. Від 1970 – у приміщенні колиш. катол. консисторії на вул. Комарова, № 8а (нині Замкова площа, № 1). Нині осн. напрямами діяльності музею є н.-д., наук.-фонд., наук.-експозиц. та масова наук.-просвітн. робота. Осн. фонд складає бл. 150 тис. од. зберігання. У істор. відділі – унікал. археол. колекція з ранньопалеоліт. Житомир. стоянки, знаряддя праці періоду пізнього палеоліту з Радомишл. стоянки, знаряддя праці, зброя, ремісн. вироби, залишки тканин з Райковец. городища, знищеного під час навали Батия 1241 (розкопки проводили Житомир. та Бердичів. музеї спільно з археол. експедицією АН УРСР), одягу, коштов. та ремісн. виробів Житомир. Полісся з б-ки Ганських-Жевуських. Цікавими є нумізмат. зібрання римських монет 1–2 ст., польс. сріб. монет 17 ст. часів правління Яна Казимира та Сиґізмунда ІІІ. За результатами н.-д. роботи музей проводить щорічні наук. конф. із залученням провід. учених, музей. працівників і краєзнавців України, на базі влас. експозицій, виставок і фонд. зібрань – творчі зустрічі, темат. вечори, літ.-мист. свята. Функціонує наук. б-ка, на правах філій діють відділи: Брусилівський історичний музей ім. І. Огієнка, Житомирська картинна галерея, Житомирський музей природи, Короленка В. Житомирський літературно-меморіальний музей, Коростенський краєзнавчий музей, Лесі Українки Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей, Рильських родини Романівський музей-садиба, Словечанський музей партизанської слави Полісся. Дир. – Л. Грузська.

Літ.: Житомирський обласний краєзнавчий музей // Музеї України. 2005. № 3(9).

Л. П. Грузська

Стаття оновлена: 2009