Життєвий задум - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Життєвий задум

ЖИТТЄ́ВИЙ ЗА́ДУМ – уособлення розуміння сенсу життя та ідеї власного майбутнього. Змістом, світогляд. сутністю індивід. життя людини є життєвий шлях. Свідоме й цілеспрямоване його формування індивід починає з концентрації мрій та нечітких бажань у Ж. з. Через життєві плани людина реалізує життєву програму, в якій конкретизує домінантну життєву мету. Її внутр. світу властиві складність, динамічність, суперечливість, певна дисгармонійність. У ньому поєднано суб’єктивне й об’єктивне, ілюзорне і реал., минуле і майбутнє, набуте й очікуване, можливе і бажане. Все це визначає Ж. з., життєві орієнтири, життєву стратегію особистості, яка прагне до саморозкриття і самореалізації.

Процес творення влас. життя залежить від вчасно зробленого правил. вибору. Наслідками і проявами дисгармоній. світобудови є помилковий особистіс. вибір, недостатнє усвідомлення можливих альтернатив, уникання відповідальності за життєве рішення. Непродуктивне розв’язання життєвих та вікових криз спотворює розвиток особистості. Страх новизни, підсвідоме бажання зберегти себе і свій внутр. світ утримують людину на стадії особистіс. дисгармонії, життєвої некомпетентності, яка полягає у незадоволеності влас. світобудовою, зневірі, відсутності стійкої мотивації, необхід. для енергет. забезпечення кардинал. змін у житті. Активне ставлення до своєї життєвої практики дає можливість особистості свідомо визначати спрямованість життєвого шляху. Причому її ниніш. життєвий світ залежить від усіх поперед. етапів світобудови і визначає ставлення людини до сьогодення й майбутнього. Зовн. умови часто стають поштовхом до зміни Ж. з., реконструкції життєвого світу. Це відбувається тоді, коли напруженість внутр.-особистіс. суперечностей, випадк. невдачі, образи, хвороби, побут. неприємності, депресії тощо роблять особистість як систему неврівноваженою. У підлітк. віці особистості властиво найбільше внутр. протиріч, тому важливо, щоб зовн. чинники не стримували й не спотворювали її твор. розвиток, а сприяли гармонізації внутр. світу. Індикатором особистіс. зростання є життєва криза. Криз. ситуація допомагає індивіду усвідомити свій Ж. з., при цьому справитися з труднощами може не кожен, як правило, складно їх подолати підліткам. У такому випадку криза спричиняє невротичні симптоми, соматичні хвороби, девіантні прояви, часткову або повну втрату змісту життя. Кваліфіковану допомогу необхідно спрямовувати на відновлення суб’єкт. саморегуляції, віри у власні сили.

У житті особистості існують періоди підйомів і спадів, т. зв. вузлові точки. В прийнятті того чи ін. рішення, яке визначає подальший життєвий шлях людини, важливе місце належить відповідальності, у пошуку й визначенні смислів допомагає совість. Відповідальність дає можливість людині свідомо ставитися до влас. потреб і спонукань. При цьому воля дозволяє піднестися над потягами й усвідомити себе самого як суб’єкта. Саме відповідал. ставленням до життя суб’єкт надає йому «руху по висхідній», не даючи розчинити себе в потоці ситуацій, дрібних бажань. Такий рух означає прямування людини від рівня біол. до соц., а далі – до духов., який і підносить її над вузькоегоїстичним або вузькосоціальним, дає сили жити не за законами меркантил. пристосуванства чи соц. підлеглості, а за внутр. законом, унікал. цінностями, які повинні пройти перевірку влас. совістю.

Ж. з. розглядають як динамічне уявлення людини про те, яким чином може бути реаліз. сенс життя на даному етапі. Він взаємопов’яз. з поняттями картини світу, життєвих смислів, а також життєвого стилю особистості; може бути твор. або хибним. Критерієм твор. задуму є спрямованість на особистісне зростання. Ж. з. удосконалюється в процесах самопізнання, самотворення і самореалізації особистості. На етапі його становлення у молодої людини повинні бути сформовані високі особистісні цінності, відповідні їм життєві цілі, мотивація саморозвитку, здатність подивитися на себе об’єктивно, піднестися над собою, над своїми бажаннями й спонуканнями, над конкрет. ситуацією, збагнути можливі варіанти розвитку й удосконалення своєї особистості, свідомо обирати шляхи та способи гармоній. взаємодії з зовн. світом, з ін. людьми, уміння дбати про майбутнє, враховуючи колишні невдачі й досягнення. Важливими при цьому є знання підлітком своїх можливостей, інтересів, бажань і прагнень, набутий досвід. Підлітк. вік є сензитив. для становлення твор. Ж. з. Його формування знач. мірою залежить від того, які ідеали та цінності панують у найближчому оточенні. Становлення твор. Ж. з. пов’язане з емпатією. Дорослі повинні дбати про те, щоб мрії, сподівання, устремління підлітків були високими. Недопустимим є «програмування» їхніх дій, реакцій, розвитку особистіс. якостей. Нав’язування дорослими своїх позицій призводить до супротиву з боку підлітка або поступового перетворення його в людину без влас. морал. переконань і життєвої позиції. Небезпечно ставити вимоги до підлітка виключно як до маленького, коли він повинен виконувати запропоновану роль, задовольнившись позицією опікуваної, безвольної дитини. Це є чинником затримки психоемоц., соц. розвитку особистості, яка стає нездатною до твор. осмислення свого життєвого шляху. Нездатність розібратися у різних, часто протилеж. вимогах і настановах дорослих, дезорієнтованість у змісті, контексті та метафоричності висловлювань оточуючих можуть призвести до псих. захворювань дітей та підлітків. Психол. бар’єри між дорослими і підлітками пояснюють розбіжністю їхніх цінніс. орієнтацій, життєвого досвіду, рівнів культури, інтелекту, життєвих програм.

Складність вивчення Ж. з. особистості полягає у тому, що підліток не лише може відчувати труднощі у процесі вербалізації влас. проблем, але й часто чітко не усвідомлює їхню суть, не розрізняє фактичну ситуацію і ситуацію, створ. його уявою. Крім того, людина може підмінити задачу на «прояснення смислу» задачею на «приховання смислу», внаслідок чого зникає істинна смислова структура. В процесі психотерапевт. роботи в першу чергу необхідно працювати над розумінням та інтерпретацією життєвої ситуації юним пацієнтом. З метою сприяння правил. розумінню людиною адресованого їй повідомлення необхідно домогтися встановлення діалогіч. взаємодії, яка сприяє взаємодії смислових позицій людей.

Значення, поняття, які формують Ж. з., можуть бути відображені за допомогою засобів матем. оброблення (багатомірне шкалювання, кластер. аналіз та ін.) у вигляді різноманіт. геом. моделей, які називають суб’єктив. семант. просторами. У вивченні життєвих смислів підлітків і їхніх батьків доцільним є метод репертуар. ґраток Дж. Келлі. Він дає можливість скласти унікал. «словник конструктів» людини, які відтворюють систему особистіс. цінностей, неусвідомлюваних мотивів і установок, виявити ієрархію смислових конструктів, які відображають Ж. з. підлітка, дослідити причини й умови дисгармоній. саморозвитку особистості, втрати нею сенсу життя, дисгармонії взаємин у сім’ї.

Літ.: Франкл В. Человек в поисках смысла / Пер. с англ. Москва, 1990; Фромм Э. Человек для себя / Пер. с англ. Минск, 1992; Титаренко Т. М. Особистісний вибір життєвої некомпетентності // Г-зія на зламі століть: Посіб. К., 1999; Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. Москва, 1999; Цуканов Б., Страцинська І. Метрика життєвого шляху творчої особистості // Психологія і сусп-во. 2001. № 2; Колісник О. П. Саморозвиток духовності особистості // Практ. психологія та соц. робота. 2006. № 2.

Т. С. Гурлєва

Стаття оновлена: 2009