Дубровиця

ДУБРО́ВИЦЯ (до 1944 — Домбровиця) — місто Рівненської області, райцентр. Знаходиться на р. Горинь (притока Припʼяті, бас. Дні­пра), за 126 км від обл. центру, за 25 км від кордону з Білорус­сю та за 3 км від залізнич. ст. Дубровиця. Має автобусне сполуче­н­ня з містами Мінськ, Пінськ (Білорусь), Рівне, Сарни та смт Зарічне. Площа 8,8 км². Насел. 9644 особи (2001, складає 88,8 % до 1989), пере­важно українці. Назва міста походить від слова «дубровиця» — невеликий дубовий гай. Уперше згадується під 1005 у пере­ліку міст, які мали б належати до єпис­копії у Турові (нині с-ще Гомел. обл., Білорусь), де Володимир Великий заснував єпис­коп. кафедру. Такий істор. факт зафіксовано у кн. «Творение святого отца нашего Кирил­ла Туровского», ви­даній у друкарні Києво-Печер. лаври 1880. До серед. 12 ст. входила до складу Турово-Пінського князівства, від 2-ї пол. 12 ст. — центр уділ. князівства. Є ві­домості (Іпатіїв. літопис), що 1183 дубровиц. князь Гліб Юрі­йович брав участь у битві з половец. ханом Кобяком. На поч. 13 ст. Дубровиц. князівство потрапило в залежність від галиц.-волин. князів. Під час монголо-татар. навали 1240 Д. за­знала руйнувань. Від серед. 14 ст. — у складі Великого князівства Литовського, була вотчиною князів Гольшанських. Рід Гольшанських мав статус «княжат головних», право уставодавства (ви­да­н­ня норматив. документів) та суду над своїми під­даними. Ці привілеї до­зволили Д. фактично стати державою в державі. Стара­н­нями і коштом дубровиц. княгині А. Гольшанської ви­дано Пере­сопницьке Євангеліє 1556–61. Саме на ньому складають присягу на вірність народу Президенти незалеж. України. З того ж знат. княжого роду — св. Юліанія (У. Гольшанська) — покровителька міста, яку канонізовано з ініціативи митрополита Петра Могили (її мощі — у Києво-Печер. лаврі). Після Люблін. унії 1569 Д. ві­ді­йшла до Польщі. 1571 її як посаг отримав рос. князь А. Курбський, який утік до Литви від покара­н­ня моск. царя Івана ІV Грозного. Від кін. 16 ст. поширена польс. назва м-ка — Домбровиця. 1695 тут засн. колегіум катол. ордену піаристів. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у межах кордонів Рос. імперії, стало містечком, адм. центром Домбровиц. пов. Волин. губ. У 18–19 ст. містечко належало графам Плятерам. 1809 у Д. побудована сукон­на мануфактура. Від поч. 19 ст. в околицях почали роз­робляти поклади бурштину. На 1860 тут мешкало 3743 особи, у 1900-х рр. — 5650. На поч. 20 ст. у Д. працювали під­приємства смолокур., деревооб­роб., спирт. пром-стей. Від 1920 — у складі Сарнів. пов. Поділ. воєводства (від 1931 — Волинського) Польщі. 1939 Д. уві­йшла до складу УРСР, від 1940 — місто, адм. центр Дубровиц. р-ну Ровен. (нині Рівнен.) обл. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від 9 липня 1941 до 10 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. Гол. під­приємства: ВАТи — «Дубровиц. завод “Металіст”», «Дубровиц. завод зварювал. матеріалів “Іскра”», «Україна» (лісопил. виробництво); ТОВ «Поліс­ся-Продукт»; держлісгосп. У Д. — 3 заг.-осв. школи, ліцей, ПТУ, 3 дитсадки; центр. рай. лікарня, стомат. поліклініка, дит. консультація, станція швидкої мед. допомоги, СЕС, вет. лікарня; рай. Будинок культури, кінотеатр, 2 б-ки, муз. школа, Дубровицький історико-етно­графічний музей; ДЮСШ. Є готель, від­діл. 4-х банків. Реліг. громади: УПЦ КП, УПЦ МП, РКЦ, євангел. християн-баптистів. Серед памʼяток архітектури — костел Іоана Хрестителя (1695–1702), церква Різдва Богородиці (1861), Микол. церква (1872). Досліджено залишки городища 11–13 ст. Видатні уродженці: фізик, дійс. чл. Франц. АН, лауреат Нобелів. премії (1992) Г. Шарпак, д-ри н. історик М. Алексієць та фізик В. Савицький; актриса, засл. арт. України Т. Каспрук. Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, памʼятники св. Юліанії, А. Гольшанській, трудівникам міста, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю