Кримськотатарський правозахисний рух - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кримськотатарський правозахисний рух

КРИМСЬКОТАТА́РСЬКИЙ ПРАВОЗАХИСНИ́Й РУХ Став продовженням кращих де­мократ. традицій визв. боротьби народу, що розпочалася у 19 ст., мав виразне значення при відновленні незалежності України на поч. 1990-х рр. і зберігає свій потенціал донині. Виник після 20-го з’їзду КПРС (1956) у місцях депортації крим. татар. У різні роки активну участь у його діяль­ності та підтримці брали С. Амет-Хан, А. Решидов, С. Сеїтвелієв, У. Абдураманов, Р. Джемілєв, Р. Му­стафаєв, М. Халілов, Б. Ос­манов, М. Селімов, А. Джеппаров, А. Аблаєв, М. Джемілєв, Ю. Ос­манов, А. Сейтмуратова, С. Меметов, П. Григоренко, А. Са­харов, А. Марченко, О. Костерін, Л. Алексєєва, Г. Алтунян, Р. Чубаров та ін. Учасники руху звер­талися із петиціями до політ. кер-ва країни, намагалися протидіяти антикримськотатар. про­паганді. У відповідь влада йшла на незначні поступки у галузі культури та застосовувала репресії проти найактивніших діячів. На поч. 1960-х рр. створ.

Союз кримськотатар. молоді за повернення на Батьківщину, од­нак його лідерів М. Омерова та С. Умерова незабаром заарештували. Продовжили К. п. р. т. зв. ініціативні групи, які діяли у рам­ках законодавства. Невдовзі їхня заг. чисельність становила 5 тис. осіб, що дало змогу в 2-й пол. 1960-х рр. створити цілісну орга­нізац. структуру руху. Його учас­ники вели агітацію за повернення до Криму, збирали кош­ти для допомоги засудженим і їхнім сім’ям, проводили демонстрації, надсилали делегації до Москви. Підготовлене лідерами К. п. р. звернення до 23-го з’їзду КПРС (1966) підписало понад 120 тис. осіб. У жовтні 1966 в Уз­бекистані у місцях проживання депортованих проведено масо­ві акції з приводу 45-річчя створення Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки. У вересні 1967 в м. Ленінабад (нині Худжанд, Таджикистан) відбулися перші нелегал. збори представників ініціатив. груп. 5 вересня 1967 президія ВР СРСР ухвалила указ «О гражданах татарской национальности, проживавших в Крыму», який формально повернув крим. татарам громадян. права, а також передбачив можливість проведення обмеженого організац. набору переселенців до Криму.

Во­дно­час тисячі активістів зазнали різноманіт. переслідувань з боку влади. Діячів К. п. р. підтриму­вали представники правозахис­них рухів народів СРСР і пра­воза­хисники з-за кордону. Вони стали співзасн. Ініціатив. групи з захисту прав людини у СРСР (1969), брали участь у заг. правозахис­них акціях. Від поч. 1970-х рр. зростала кількість крим. татар, які самочинно поверталися до Криму (станом на 1973 – 1494 особи). Однак подальше повер­нення, з дозволу влади чи без нього, унеможливлено 1973: ор­ганізац. набір до Криму фактично призупинено, влада насильно почала виселяти тих крим. татар, які встигли переїхати. 1978 М. Мамут на знак протесту проти повтор. виселення у с. Нова Мазанка (нині у складі с. Донське Сімфероп. р-ну) здійснив самоспалення. З поч. «перебудови» у СРСР ініціативні групи провели 1-у Всерос. нараду своїх представників (Ташкент, 1987), на якій сформовано Центр. ініціа­тивну групу, що домоглася зустрічі із заст. голови ВР СРСР (виявилася безрезультатною).

Чергова всесоюзна нарада пред­ставників ініціатив. груп (1988) рекомендувала крим. татарам розпочати масове переселення на батьківщину як єдино можливу форму боротьби за свої права. 1989 ВР СРСР засудила депортацію кримськотатар. народу 1944 і цим актом фактично зняла перепони на шляху повернення крим. татар до Криму. К. п. р. продовжив свою діяльність у рамках Нац. руху крим. татар (помірковане крило руху, що наприкінці 1990-х рр. майже зійшло з політ. сцени) та Орг-ції кримськотатар. нац. руху. Зусиллями останньої відроджено Кримськотатарського народу Ку­рултай і створено Крим­ськота­тарського народу Меджліс.

Пер­ший від поч. масового повернення до Криму крим. татар Курултай 1991 у Сімферополі ухвалив де­кларацію про нац. суверенітет кримськотатар. народу, затвер­див нац. прапор і гімн. На поч. 21 ст., коли серед крим. татар по­силюються впливи радикал. пар­тій «Адалет» («Справедливість») та «Къырым ислям фиркаси» («Іс­ламська партія Криму»), кер. кримськотатар. демократ. орг-цій та Меджлісу намагаються брати активну участь у демократ. транс­формаціях укр. сусп-ва. Кер. Меджлісу М. Джемілєва та Р. Чу­барова неодноразово обирали депутатами ВР України. Захища­ючи права крим. татар, вони по­слідовно виступають за незалеж­ність і суверенність України. В умовах укр. держ. кризи 2014 Меджліс зберіг кер-во К. п. р., його лідери виступили проти сепаритизму та за збереження територ. цілісності України.

Літ.: Некрич А. Наказанные народы. Нью-Йорк, 1978; Губогло М. Н., Червонная С. М. Крымскотатарское нацио­нальное движение. Т. 1–2. Москва, 1992; A. Kisliy. The Return of Crimean Tatars from Deportation and the Process of Development of a Civil Society in Ukra­ine // Political and Civil Society in the Black Sea Region. Ankara, 2001; Джемілєв М. Основні етапи кримськотата­р­ського національного руху. Доповідь на I сесії II Курултаю кримськотатарського народу 26 червня 1991 року // Кримськотатар. пит. Вип. 2(26). Сф., 2002.

О. Є. Кислий

Стаття оновлена: 2014