Дуда - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дуда

ДУДА́ – давній духовий язичковий музичний інструмент, що складається зі шкіряного мішка (резервуара повітря), до якого вставлено кілька трубок-дудочок. Ін. назви – коза, волинка, гайда (на Балканах), мюзет (у Франції), беґпайп (у Великій Британії). Повітря вдувають через окрему трубку (або ручний пристрій) у міх, який тримає під пахвою виконавець і натискає на нього ліктем, спонукаючи звучання трубок. Одна з них або дві дають безперервний і той самий низький звук (гук, бурдон) у квінту, кварту, октаву. На ін. дудочці з ігровими отворами добувають 10 діатоніч. звуків мажор. гами гострогугнявого тембру – і виконують мелодію. Д. відома в Європі, в Україні найбільше поширена в Карпатах та на Поділлі.

Літ.: Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. Х., 1930; Гуменюк А. Українські народні інструменти. К., 1967; Яремко Б. Етноінструментознавство. Р., 2003.

С. Й. Грица

Стаття оновлена: 2008