Дует - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дует

ДУЕ́Т (італ. duetto, від італ. і лат. duo – два) – ансамбль з двох виконавців; вокальний твір для двох голосів з інструментальним супроводом; монотемброва камерно-інструментальна п’єса для двох виконавців на одних і тих самих інструментах. У першому значенні найчастіше зустрічається в академ. і масовій муз. культурах. Серед відомих в Україні у камерно-вокал. та вокал.-симф. музиці – П. Ретвицького та О. Таранця, Л. Кнорозок та Л. Остапенко; у популяр. музиці – «Два кольори», І. Братущик і О. Хоми, В. і С. Білоножків; в автор. пісні – «Обрій». В укр. інструм. музиці популяр. фортепіан. Д.: в академ. – О. Рапіти та М. Драгана, у джаз. – Ю. Боня і В. Полянського. У другому значенні існує також як жанр. різновид в опер., кантатно-ораторіал. та камерно-вокал. музиці. Показовий для оперети, де з’явився у 17 ст. і еволюціонував від завершеного номера до драм. сцени. Серед прикладів Д. в укр. опер. музиці 19 ст. – Одарки й Карася («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Насті й Андрія, Остапа й Андрія («Тарас Бульба» М. Лисенка), в оперетковій 1-ї пол. 20 ст. – Панни і Няньки, Хоми і Халяви («Вій» М. Вериківського). У камерно-вокал. музиці також виник у 17 ст., досяг розквіту в 19 ст. В Україні найпоширенішим був у Галичині. До нього зверталися О. Нижанківський, І. Вимер, А. Кос-Анатольський, М. Лисенко, М. Верховинець, Я. Степовий; у 2-й пол. 20 – на поч. 21 ст. – О. Білаш, Г. Верьовка, П. Гайдамака, В. Кирейко та ін. У третьому значенні найбільшого поширення набув у Франції в 19 ст. для 2-х скрипок, 2-х флейт, 2-х кларнетів тощо як темброво неоднорідна інструм.-ансамбл. п’єса для двох провід. інструм. голосів із супроводом, що за орг-цією вертикалі перегукується з укр. кантами. В укр. академ. профес. музиці у 1930-х рр. до двох однакових інструментів звернулися Г. Верьовка (2 скрипки і фортепіано) і Л. Соковнін (2 фортепіано, 2 балалайки). У 1950-і рр. з’явилися твори для 2-х домр і фортепіано або 2-х баянів без супроводу. Від 1970-х рр. Д. почали називати монотембр. твори для двох однакових інструментів – флейт, кларнетів, контрабасів. Найбільше їх написано для 2-х баянів (А. Гайденко, А. Муха, Є. Юцевич та ін.) і 2-х фортепіано (Л. Дичко, Л. Донник, К. Цепколенко, Є. Станкович, А. Штогаренко та ін.). У 20 ст. з’явилися твори для фортепіано у 2 руки (І. Білогруд, В. Птушкін, Ю. Шамо та ін.); своєрідні подвійні Д. для 2-х фортепіано у 8 рук, для 1-го фортепіано у 6 рук тощо. Водночас укр. композитори почали називати Д. окремі опуси для 2-х однакових (скрипок або кларнетів) чи різних інструментів. Хоча здебільшого твори для 2-х різних інструментів або голосу й клавіра вважають камер. ансамблями і називають по-іншому (інструм. балада, діалог, соната тощо).

Літ.: Баранкин Г. Что есть дуэт // Муз. жизнь. 1981. № 2; Сорокина Е. Фортепианный дуэт: История жанра: Исследование. Москва, 1988; Осипова Л. Фортепианные дуэты и… Москва, 1995.

А. П. Калениченко

Стаття оновлена: 2008