Дукач - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дукач

ДУКА́Ч – металева, часто золочена нагрудна прикраса у вигляді монети. В Україні Д. набули поширення від 17 ст.; відрізняються формою, декором і технікою виготовлення. Найскладнішою формою Д. є позолочена карбована або лита кругла підвіска у вигляді медалі діаметром 45–55 мм, оправлена плетеним дротяним шнуром або крученою пружиною і прикріплена вушком чи двома-трьома короткими ланцюжками до банта – позолоченої декор. брошки. Найпростіша форма Д. – медаль з вушком, виконана у техніці лиття з темної міді або світлої латуні – імітації золота; таких Д. майже не золотили і до бантів не прикріплювали. Проміжну форму становлять Д. у дротяних та ін. обідках, у яких на вушку припаяно скромну розетку, коронку, литу голівку херувима та ін. Такі Д. часто виготовляли з великих сріб. монет. При різноманітності декор. елементів (бантів-брошок) визначал. частиною була підвіска – медаль, яку виконували в техніці штампування кожної сторони окремо або у техніці відливання у форми. У деяких Д. відчут. вплив іконографії рос. та укр. худож. литва міді. Частину Д. зроблено зі сріб. позолочених монет 17–19 ст. – карбованців, талярів, полтинників та ін. Д. із золотих монет збереглося мало. Орнам. та сюжетні зображення виконували на одній чи обох сторонах Д. Здебільшого це були розетки, квіти, хрести, зображення святих, погрудні портрети царів, різні написи, дати, набір літер. Трапляються і зображення вітчизн. діячів культури: на Д., виготовленому в Полтаві 1903 з нагоди сторіччя «Енеїди» І. Котляревського, вміщено портретне зображення письменника. Банти виготовляли у вигляді брошок, хрестів, гілок, орлів, ангелів, корони, вазонів тощо. Д. носили жінки та дівчата переважно у неділю до святк. одягу, здебільшого у поєднанні з кораловим намистом. Їх підвішували по одному або по кілька на плетеному мотузку чи стрічці, інколи нанизували в рядок намиста. Д. були поширеними більше на Лівобереж. Україні (Полтавщина, Чернігівщина, Слобід. Україна), менше – на Півдні України, Нижньому Подніпров’ї та Волині. У кожному з цих регіонів Д. мають свої відмінності. В околицях Ніжина (Чернігівщина) виробляли характерні від 18 ст. брошки-банти у вигляді чотирьох гравіров. листочків із кольор. скляними вставками. На Полтавщині трапляються брошки у вигляді кошика з квітами. Для Слобід. України, частково Курщини та Воронежчини (РФ) притаманна пірамідоподібна форма брошок із кольор. ограненими скельцями в оправах; траплялися також імітації бірюзи й елементи лиття у вигляді пташок і листочків. На Черкащині банти мали переважно дві форми: розквітлої ажур. квітки зі скляними вставками – «вереміїв.» Д., розлогих листочків – «рогаті» Д. Литі Д. з медальйонами з двобіч. рельєф. зображеннями постатей святих чи лику імператриці були поширені на Чернігівщині. Найбільша науково опрацьована колекція Д. зберігається у Києво-Печер. істор.-культур. заповіднику.

Літ.: Спаський І. Дукати і дукачі України. К., 1970; Петрененко М. Українське золотарство ХVII–XVIII ст. К., 1970; Полюшко Г. Дукачі. Збірка Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника // ПУ. 2007. № 3.

Р. Т. Шмагало

Стаття оновлена: 2008