ДУ́КИН Микола Володимирович (08(21). 12. 1905, м. Балаклія, нині Харків. обл. — 10. 10. 1943) — письмен­ник, пере­кладач, прозаїк. Навч. у Комерц. училищі (до 1917), закін. Пед. технікум у Харкові. Учителював на Ізюмщині (нині Харків. обл.). Від 1924 — чл. Спілки селян. письмен­ників «Плуг». 1928–30 — відп. секр. ж. «Плуг», 1932–34 — ж. «Критика» (обидва — Харків). Дебютував оповіда­н­ням «Пасинки степу» (в альманасі «Плуг», 1924, зб. 1). Друкувався також у ж. «Зна­н­ня», «Плужанин», «Молодняк». Автор зб. оповідань «Матіола» (1928), «Мінезота № 23» (1929), «Остан­ній запорожець» (1931; усі — Харків), «Смерть. Дід Тополя» (Х.; К., 1933), «Оповіда­н­ня» (Х., 1933), «Юхим Бурлай» (Х.; О., 1934), «На шпилі» (Х.; К., 1936), нарисів «Без протоптаних стежок» (Х.; О., 1931), «“Ільїчівка” в авангарді» (Х., 1931), «Весна починається в грудні» (Х.; К., 1932). Творам Д. притаман­ні ліризм і психологізм, гостра сюжетність, динамічність оповіді, порт­ретна індивідуалізація персонажів, виразність діалогу, яскравий пейзаж. малюнок. Пере­клав українською мовою романи «Що робити?» М. Чернишевського (1933), «Бруски» В. Панфьорова (1934–35), «Степан Разін» О. Чапигіна (1937), а також низку творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Гайдара, Ф. Решетникова та ін. 21 березня 1938 заарешт. за звинуваче­н­ням в участі в антирадян. укр. націоналіст. пов­станчій організації, засудж. до 5-ти р. таборів, покара­н­ня від­бував у Архангел. обл. (РФ). За офіц. версією, помер від туберкульозу. Реабіліт. 1957. Твори Д. ви­дано 1960 у Києві у кн. під на­звою першої його зб. — «Матіола».