Думін Осип Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Думін Осип Олексійович

ДУ́МІН Осип Олексійович (літ. псевд. – Антін Крезуб; 26. 09. 1893, с. Грушів, нині Дрогоб. р-ну Львів. обл. – травень 1945, побл. м. Ґданськ, Польща) – військовик. Закін. г-зію у Дрогобичі (1912), навч. у Львів. ун-ті. Учасник молодіж. руху, чл. т-ва «Січові стрільці». Від поч. 1-ї світ. війни – офіцер австр. армії на рос. фронті. 1915 потрапив у полон, працював на шахтах Кривбасу. Восени 1917 сформував загін із 200 стрільців, на чолі якого прибув до Києва та вступив до Галицько-Буковин. куреня Січових стрільців. Як ком-р сотні, куреня, полку Корпусу УСС брав участь у боях проти більшов. і денікін. військ. У січні 1919 командував групою військ, яка розбила загони отамана Зеленого побл. м. Обухів (нині Київ. обл.). Від 1920 – у таборах для інтернованих у Чехо-Словаччині. За завданням УВО повернувся до Києва, викладав у Школі червоних старшин, входив до Центр. повстан. ком-ту. Від 1922 – у Львові. Реорганізував і очолив службу розвідки УВО, поширивши її діяльність на декілька країн Європи. Внаслідок конфлікту з чл. начал. команди Р. Ярим вийшов з УВО. Натомість створив і очолював (1925–27) Зх.-укр. нар.-рев. орг-цію, що діяла у структурі уряду ЗУНР на еміграції, редагував її вид. «Український революціонер». Відійшовши від військ.-політ. діяльності, мешкав у м. Кьоніґсберґ (Німеччина). Написав низку праць з історії Визв. змагань 1917–21, серед них – «Нарис історії українсько-польської війни 1918–1919» (Л., 1933; Нью-Йорк, 1966), «Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914–1918» (Л., 1936). Автор статті про УГА в Укр. Заг. Енциклопедії (В 3 т. Т. 3. Л.; Станіслав; Коломия, 1934). Під час 2-ї світ. війни – службовець мін-ва сх. окупов. тер. Німеччини. Заарешт. і розстріляний органами НКВС.

Пр.: Історія українського війська. Л., 1936; Вінніпеґ, 1953; Prawda o ukraińskiej organizacji wojskowej // Zeszyty Historyczne. Paryż, 1974. № 30.

Літ.: Дзьобан О. Думін Осип Олексійович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1997. Вип. 4; Кучерук О. Протистояння Осипа Думіна і Рико Ярого // Рико Ярий – загадка ОУН. Л., 2005.

О. С. Кучерук

Статтю оновлено: 2008