Думка Національна заслужена академічна хорова капела України

Визначення і загальна характеристика

«ДУ́МКА» Національна заслужена академічна хорова капела України — хоровий колектив. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1981). Створ. восени 1920 при муз.-хор. секції «Дні­просоюзу» (Київ) шляхом реорганізації його Першої мандрів. капели. Від листопада 1920 — Держ. капела, від 1921 — «ДУМКА» (Держ. укр. мандрівна капела) з кваліфікацією єдиної мандрів. хор. організації всеукр. мас­штабу. Ініці­йована ВУЦВК 1924 зміна назви на Першу робітн.-селян. капелу УСРР не закріпилася; від 1931 — Держ. засл. академ. капела УРСР, від 1991 — сучасна назва. У складі капели 1920 — 45 спів­аків, 1936 — 65, на­прикінці 30-х рр. — 120. Кер. — Н. Городовенко (1920–37), О. Сорока (1937–39, 1946–63), М. Вериківський (1939–40), П. Гончаров (1940–41), П. Муравський (1964–69), М. Кречко (1969–83), В. Ікон­ник (1983–84), Є. Савчук (від 1984). У первин. складі «Д.» пере­важали артисти із роз­формов. більшов. владою нац. хорів, Першої і Другої мандрів. капел «Дні­просоюзу». Колектив «Д.», дотримуючись ком­проміс. позиції по­єд­на­н­ня національно зорієнтов. культур. діяльності з офіц. політ.-пропагандист. роботою, щороку давав бл. 100 концертів в Україні. Репертуар складали традиц. для свят кува­н­ня роковин Т. Шевченка твори М. Лисенка — кантати «Бʼють пороги», «Іван Гус», «Радуйся, ниво неполитая», хори до поеми «Гамалія», хори «Умер поет» (сл. В. Самійленка), «Жалібний марш» (сл. Лесі Українки), твори на вірші Т. Шевченка ін. композиторів — кантати «Хустина» Г. Топольницького і Л. Ревуцького, хори П. Сениці, «Косар» С. Людкевича; обробки укр. нар. пісень М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця, М. Вериківського, П. Козицького. З часом «Д.» стала потуж. каталізатором нац. композитор. процесу. Етап. твір — ораторія «Дума про дівку-бранку Марусю попівну Богуславку» М. Вериківського (1923). У 2-й пол. 20-х рр. репертуар «Д.» поповнено зх.-європ. і рос. муз. класикою в укр. пере­кладі (пере­важно завдяки спів­праці з диригентом М. Мальком). Успішне викона­н­ня капелою разом з орке­стром М. Малька фантазії та фіналу симф. № 9 Л. ван Бетговена, вдала апробація концерт. про­грам з творів світ. музики (Й. Брамса, Ш. Ґуно, Р. Шуман­на, К. Дебюс­сі, М. Равеля, М. Мусоргського, С. Рахманінова, С. Танєєва) та ораторії «Пори року» Й. Гайдна під­няли її пре­стиж. У січні–березні 1929 «Д.» виїхала на перші закордон­ні гастролі у Францію (диригенти — Е. Ансерме й О. Глазунов). Зарубіжна критика ви­знала її однією з кращих капел Європи.

Репертуар колективу на той час складали бл. 500 творів. «Д.» ви­ступила також з диригентами Г. Адлером, О. Гауком. Її між­нар. авторитет у 30-х рр. певний час обороняв артистів від адм. пере­слідувань. 1936 капела успішно ви­ступила на Декаді укр. літ-ри та мистецтва в Москві. У вересні 1937 Н. Городовенка звільнено через від­мову контролювати репертуар «Д.» від­повід­но до поточ. парт.-ідеол. на­станов та від­давати пріоритет «ударницьким» і «прославно-соціаліст.» пісням. Від­тоді роз­почато викори­ста­н­ня капели у масових концертах і прослав. дійствах, що неминуче при­звело до втрати колективом мист. глибини й артист. форми. У повоєн­ні роки «Д.» уособлювала глибоку кризу хор. виконавства. Критерії загальнодо­ступності та політ. конʼюнктури 50-х рр. утверджували в її репертуарі стереотипи пісен­ності з інструм. су­проводом, вироб.-побут. та партизан. тематику. Реалізація проголошеного 1949 її кер. О. Сорокою курсу на від­родже­н­ня співу а капела від­бувалася повільно. Ново­створені композиції часом були для капели за­складними, їхні автори очікували на премʼєру роками. «Д.» небезпід­ставно критикували за детонацію та форсува­н­ня звука. На поч. 60-х рр. репертуар налічував лише 120 назв хрестомат. зразків хор. літ-ри. Серед нечислен. здобутків цього періоду — премʼєри хор. циклу «Пори року» (сл. О. Пушкіна) і ди-птиха «Тече вода в синє море» (сл. Т. Шевченка) Б. Лятошинського, хору «Памʼяті більшовика» П. Козицького. Зруше­н­ня у твор. сфері від­булися після приходу до керівництва «Д.» П. Муравського, який прагнув від­родити питомий щедротембрал. спосіб укр. академ. співу, поліпшити якість звукотворе­н­ня. У цей період виконано чимало зразків муз. шевченкіани, зокрема кантату-симфонію «Кавказ» і кантату «Заповіт» С. Людкевича, низку кантат М. Лисенка («Бʼють пороги» та «Іван Гус» не про­йшли цензури), окремі твори із шевченкіани А. Штогаренка, 3 хори Ф. Надененка, хор «Думи мої» Є. Козака. Худож. діапазон капели роз­ширили цикли хорів Г. Майбороди і Б. Лятошинського на вірші М. Рильського (1964), мініатюри М. Колес­си, І. Шамо. Серед мас­штаб. композицій рос. авторів — «Реквієм» Д. Кабалевського, «Патетична ораторія» Г. Свиридова. Пере­ймаючи практику рад. хор­мейстерів, які по­єд­нували духовну музику із секуляр. текс­тами, «Д.» у 60-х рр. виконала концерт № 3 Д. Бортнянського (сл. В. Рождественського). Однак, не­зважаючи на очевидні здобутки, П. Муравського усунуто від керівництва капелою. Прагнув до роз­шире­н­ня репертуар. обріїв «Д.» й М. Кречко, який поряд із роз­витком худож. обробки українські народні пісні освоював барокову духовну музику, укр. хор. модерну, сучасну хор. літ-ри. Він поновив у репертуарі твори О. Кошиця, під його керівництвом уперше виконано цикл «Пʼять хорів» Б. Лятошинського на вірші Т. Шевченка (1960), зокрема диптих «За байраком байрак». Викона­н­ня ж духов. творів М. Дилецького, Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя у концерт. про­грамах, по­єд­наних зі зразками зх.-європ. ренесансу та бароко (Дж. Палестріна, Ґ. Гендель, Й.-С. Бах, О. Лассо), засвідчило традиц. інтегрованість укр. профес. музики у заг.-європ. худож. процес. Крім того, ста- рословʼян. текс­ти, що за­звучали в укр. вимові, викликали звинуваче­н­ня у «порушен­ні істор. суб­ординації». Однією з найбільших новацій «Д.» у 70-х — на поч. 80-х рр. стало викона­н­ня модер. укр. хор. музики, яка раніше звучала в інтер­претації естон., болгар. та ін. муз. колективів за межами України. Серед премʼєр — кантата «Червона калина» (1971) та ораторія «І нарекоша імʼя Київ» (1982) Л. Дичко, концерт «Сад божествен­них пісень» (1972) і ораторія «Заклина­н­ня вогню» (1978) І. Карабиця, симф. № 3 «Я стверджуюсь» Є. Станковича (1976). Роз­ширен­ню стильових орієнтирів «Д.» істотно пере­шкоджав консе­рватизм хористів, які здебільшого виявляли неготовність до сприйня­т­тя виражал. мови муз. авангарду. Під­ніс артист. майстерність, утвердив нові художні тенденції Є. Савчук, чий інтерес до значущих мист. концепцій зумовив чільне місце у репертуарі «Д.» мас­штаб. муз. полотен, перед­усім зразків вокал.-симф. жанру. Серед премʼєр того часу — ораторія «Київські фрески» І. Карабиця (1986), реквієм «Бабин Яр» Є. Станковича (1991), зразки шевченкіани В. Сильвестрова — кантата «Думи мої» (1994), симфонія-диптих «Заповіт» для хору а капела (1995); «Іспанські фрески» Л. Дичко (1998). По-новому інтер­претовано «Кавказ» і «Заповіт» С. Людкевича. До реалізації твор. зав­дань «Д.» у різний час доклали зусиль хор­мейстери М. Гобдич, В. Мальцев, В. Петриченко; солісти В. Алпатова, І. Бабич, В. Бойко, П. Довбня, В. Кулик, М. Шевчук та ін. Гастролі в Італії, Польщі, Австрії, Швейцарії, Німеч­чині, Нідерландах, Франції, США, Іспанії, Канаді, Бельгії, Великій Британії.

Літ.: Грінченко М. «Думка» та її роль в організації хорової справи // УМГ. 1926. № 1; Михайлов М. Творчий шлях «Думки». К., 1957; Гордійчук М. Ювілей «Думки» // НТЕ. 1990. № 3; Лащенко А. Від­родже­н­ня «Думки» // Київ. 1990. № 9; Пархоменко Л. Нестор Городовенко в історії «Думки» // КС. 2000. № 4; Її ж. Про­блеми виконавства в роз­витку хорової музики («Думка» в 60–80-х рр. ХХ ст.) // Про­блеми сучас. мистецтво­знавства. К., 2002.

Л. О. Пархоменко

Завантажити статтю