Дунай - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дунай

ДУНА́Й – одна з найбільших рік Європи (друга після Волги). Тече в межах 19-ти країн, зокрема Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини, Сербії, Болгарії, Румунії, України (Одес. обл.). В антич. джерелах відомий під назвами Істр (давньогрец.) і Данубій (лат.). Довж. 2857 км, пл. басейну 817 тис. км2, заг. падіння 678 м. Бере початок у Німеччині на сх. схилах Шварцвальду двома витоками – Бреге і Брігах, впадає в Чорне море, утворюючи дельту (див. також Дельта Дунаю). За фіз.-геогр. умовами Д. поділяють на три ділянки. Верхній Д. (до Відня) – типова гірська ріка, тече в межах Шварцвальду, Швабсько-Бавар. плоскогір’я та у звуженні між Альпами і Чеським масивом. Долина Д. у верхів’ї вузька, з високими крутими берегами; річище до м. Ульм (Німеччина) завширшки 20–100 м, нижче – 100–350 м, місцями огороджене спрямлюючими та захисними дамбами; швидк. течії 1–2,8 м/сек. Середній Д. (Відень–Оршова, Ру- мунія) перетинає Середньодунай. рівнину. Долина ріки тут розширена до 5–20 км, заплавна; річище звивисте, розгалужене, шир. до 1 км; швидк. течії 0,3–1,1 м/сек. Подекуди Д. протікає через окремі гірські пасма та хребти, утворюючи долини прориву (Угор. Ворота, Вишегр. прохід, Залізні Ворота, Казане). На цих ділянках шир. долини 0,6–1,5 км, потік звужується до 150 м, глиб. зростає до 15–20 м (в ущелині Казане бл. 70 м), швидк. течії – до 2,2–4,7 м/сек. Нижній Д. – рівнинна ріка, тече Нижньодунай. рівниною між Пн. Карпатами та Балкан. горами широкою (7–20 км) заплав. долиною, розгалужуючись на численні рукави та протоки. Шир. річища у нижній течії 1–2 км, пересічна глиб. 5–7 м, швидк. течії 0,5–1 м/сек. У дельті Д. ділиться на Кілій. (у межах Одес. обл.), Сулін. (судохідне) та Георгіїв. (обидва – Румунія) гирла. Д. має понад 300 значних приток, серед яких 34 – судноплавні. Найбільші праві притоки – Інн, Драва, Сава, Велика Морава; ліві – Морава, Тиса, Олт, Серет, Прут.

Д. має складний гідрол. режим. Добре виражені три його фази: весняна повінь, літні та осінні паводки, осіння та зимова межені. Поч. весняної повені в лютому–квітні; у верх. і серед. Д. вона триває до травня, у нижньому – до червня. Повінь, зазвичай, складається з двох періодів; починається під час дощів і танення снігів у горах. Нерівномірність впливу цих чинників у різних частинах басейну зумовлює різкі коливання рівнів води. Якщо хвилі повені або літніх паводків на великих притоках збігаються у часі, то дунай. вода затоплює заплаву. В 2-й пол. літа відбувається спад рівня, який переривають невеликі підйоми від дощових паводків. Дощі в жовтні–листопаді є причиною осінніх паводків. Теплі, з відлигами, зими спричиняють високі рівні; підйоми часто бувають зв’язані з затор. і зажор. явищами. Вони призводять до затоплення прибереж. рівнин. Під час холод. зим на Д. – найнижчі рівні. Річна амплітуда коливань рівня води від 4,5–5,5 м побл. м. Рені (Одес. обл.) до 6–8 м побл. Будапешта. Пересічні річні витрати води: у верх. течії (побл. Реґенсбурґа, Німеччина) – 420, у серед. течії (побл. Відня) – 1900, у гирлі – 6430 м3/сек. Макс. витрати води в пониззі бл. 20 тис., мін. – 1800 м3/сек. Серед. стік бл. 203 км3 на рік (з них 123 км3 – Кілій. гирлом). Д. замерзає лише в холодні зими на 1,5–2 місяці. Щороку виносить в Чорне море бл. 120 млн т наносів і розчинених мін. речовин. Мутність води у гирлі бл. 200 г/м3. Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією у пониззі: весною – 360, влітку – 355, восени – 410, взимку – 445 мг/дм3.

Д. має велике екон. значення для всіх придунай. країн. Ріка судноплавна на ділянці 2500 км від гирла. Для поліпшення умов судноплавства споруджено мережу каналів, на окремих ділянках поглиблено фарватер, проведено обвалування берегів тощо. Каналами Д. сполучений з басейнами Рейну, Ельби, Одри та з Чорним морем (зокрема в Румунії споруджено канал Дунай–Чорне море). Д. здійснюють значні за об’ємом вантажні й пасажир. перевезення. Осн. порти: Реґенсбурґ, Братислава, Відень, Будапешт, Бел- ґрад, у межах України – Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилкове. Щоріч. вилов риби складає бл. 600 тис. т. Гідроенергет. потенціал Д. в пересіч. за водністю рік – бл. 42 млрд кВт·год. На Д. споруджено ГЕС «Залізні Ворота» та «Залізні Ворота-2» (Сербія, Румунія), діє каскад з 14-ти ГЕС у межах Австрії. Воду використовують для зрошення та водопостачання. У межах України формується бл. 5,7 км3 стоку, знаходиться частина лівобереж. заплави Д. та 8 % пл. його дельти. У пониззі – група заплав. озер, серед них – Кагул, Ялпуг, Катлабуг. Значна ділянка заплави та дельти (74,1 тис. га) затоплюється під час паводків і частково заболочена. В Україні споруджена 1-а черга Дунай-Дністровської зрошувальної системи. У дельті створ. Дунайський біосферний заповідник.

Транскордон. басейн Д. здавна є об’єктом міжнар. співроб-ва. Починаючи від 2-ї пол. 18 ст., підписано низку міжнар. угод стосовно умов судноплавства на Д. У останні десятиріччя вони мають комплекс. характер із природоохорон. спрямуванням: «Декларація дунайських країн про взаємодію з питань водного господарства Дунаю» (1985, Бухарест), «Конвенція зі співробітництва щодо охорони та сталого використання річки Дунай» (1994, Софія; діє від жовтня 1998, ратифікована 13-ма дунай. країнами та ЄС, Україною – у березні 2003). Згідно останньої створ. робочий орган – Міжнар. комісію з охорони річки Д. з Постійним секретаріатом у Відні. Конвенція опікується проблемами сучас. транскордон. упр. басейном за пріоритету збереження його довкілля. Функціонують й ін. інституції з темат. співпраці у басейні, зокрема Міжнар. дунай. комісія з питань судноплавства (від 1954), Міжнар. асоціація з дослідж. Д. (від 1956), Міжнар. асоц. з гідротех. споруд у басейні Д. (від 1993) тощо. Окремі види госп. діяльності на Д. (рибальство, гідроенергетика та ін.) регулюються двосторон. угодами із співроб-ва дунай. країн на акваторії та прилеглих територіях.

Літ.: Муранов О. П. Великі, могутні, живі… (Розповідь про найголовніші річки світу). К., 1984; Сергеева Н. А., Насековский Р. Л. Дунай – река дружбы: Путеводитель. О., 1985; Хільчевський В. К. Гідролого-гідрохімічна характеристика середньої і нижньої частини басейну Дунаю // Вісн. Київ. ун-ту. Географія. 1990. № 34; Гидроэкология украинского участка Дуная и сопредельных водоёмов. К., 1993; Ліпінський В. М., Манукало В. О. Міжнародне співробітництво в галузі гідрології та водного господарства в басейні річки Дунай // Наук. пр. Укр. н.-д. гідрометерол. ін-ту. 2003. Вип. 252; Гидрология дельты Дуная. Москва, 2004; Самойленко В. М. Стратегія створення ГІС транскордонного басейну Дунаю // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2004. Т. 6.

В. К. Хільчевський, В. М. Самойленко

Стаття оновлена: 2008