Крішнаїти - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Крішнаїти

КРІШНАЇ́ТИ – послідовники Міжнародного товариства свідомості Крішни. Віровчення К. базується на ведич. священ. писаннях. Індуїзм, або ведичні реліг. традиції, завжди існували як сукупність багатьох відносно самост. реліг. груп. Дослідники класифікують їх на підставі поклоніння переважно або Богові Вішну, або Ши­ві, або Калі. Заг. чисельність по­слідовників Вед становить бл. 720 млн осіб: вайшнав. гілка індуїзму (поклоніння Вішну або Крішні) – бл. 500 млн, шиваїтів (поклоняються Шиві як верхов. божеству) – бл. 180 млн, шактів (поклоняються Шакті або Калі) – бл. 20 млн, решта поклоняється різним напівбогам. Вчення, якого дотримуються послідовники Міжнар. т-ва свідомості Кріш­ни, викладено у багатьох філос. і богослов. працях найближчих послідовників видат. реліг. реформатора Індії, проповідника бгакті (відданості та любові до Бога) Шрі Крішни Чай­танйі Махапрабгу (1486–1537). Згідно з ним Бог є Вищою Абсолют. Істиною. Ви­окремлюють три осн. аспекти Бога, або Абсолют. Істини: Брахман – єдина, неподільна, безособова основа творіння; всепронизуючий, всю­дисущий та всезнаючий Дух – Параматма, у вигляді якого Бог перебуває в серці кожної живої істоти; особистісна іпостась Бо­га – Бгагаван, яку вважають найвищою. Найповніше всі яко­сті Бога знаходять прояв у його особистісній іпостасі. Він активно втручається у справи цього світу, відповідає на молитви віруючих, приходить їм на допомогу і, водночас, у своєму транс­цендент. бутті завжди перебуває поза матеріал. часом та простором. Саме концепція Бога-особи дозволяє постулювати існування різноманіт. його енергій. Внутр. (або вища, духовна) енергія будує духов. світ, царство Бога; зовн. (нижча, ма­теріал.) енергія (майа) творить матеріал. світ. Межова енергія, що займає проміжне положення, – душі, живі істоти, які населяють духов. і матеріал. світи. Бгагаван проявляє себе у нескінчен. розмаїтті форм та втілень, що є різними аспектами його особистості. Різноманітні форми та втілення Господа мають різні імена, гол. серед яких для вішнуїтів є Вішну («Всюдисущий») та Крішна («Всеприваблюючий»). Втілення Господа у матеріал. світі називається ава­тарою («той, що сходить»). Навіть приходячи у матеріал. світ, Бог залишається Богом і не потрапляє під вплив нижчої матеріал. енергії. Мета втілення Бога у матеріал. світі – привернути до Себе душі, які страждають у ньому від троїстих страждань (що мають психофіз. природу, спричинені ін. живими істотами, зумовлені непідвлад. людині природ. факторами), та вказати їм шлях спасіння. Матеріал. світ залежить від Бога в тому розумінні, що не може існувати без Нього. Матеріал. енергія діє ли­ше завдяки тому, що Бог заряджає її енергією свідомості (у вигляді індивід. живих істот). Однак матеріал. енергія створює ілюзію незалежності свого існування, тому живі істоти можуть думати, що вони не залежать від Бога. Матеріал. світ – спотворене відображення відначал. духов. світу. Межова енер­гія Бога, енергія індивід. душ, так само як і матеріал., залежить у своєму існуванні від Нього, однак вона наділена свідомістю. Індивід. душі – дживи, що є вічними частками Бога, за своїми характеристиками подібні до Нього. Їх безліч і всі вони за природою створені для того, щоб служити Бгагавану – Богові. Служіння повинне базуватися на свободі та любові, а не бути підневільним. Тому всіх джив наділено свободою волі. Їхня сво­бода полягає в тому, що кожна душа має змогу вибрати те, що вона хоче: служити Богові відповідно до своєї природи або ж насолоджуватися матеріал. началом.

Постійні народж. живих істот у матеріал. світі складають основу феномену реінкарнації або переселення душі. Вішнуїти вва­жають, що душі в матеріал. світі еволюціонують, послідовно втілюючись у більш розвинутих тілах. Кульмінація еволюц. процесу душі – її втілення у людині. Вибір служіння Богові поступово звільняє душу з полону матеріал. світу та повертає її до природ. стану в духов. світі. Якщо жива істота, що перебуває в тілі людини, не звертається до служіння Богові, за законами матеріал. природи (закон карми) вона змушена повернутися у новий еволюц. виток перевтілень. Єдиним засобом звільнення з кругообігу народж. та смерті є любовне служіння Богові (бгакті), проте найвищою метою життя, що перевищує навіть звільнення, – безмежна любов до Бога (према). У цьому стані душа настільки віддана Богові, що її не турбує навіть те, чи вдається їй досягнути звільнення, чи доведеться знову народжуватися.

На основі цих богослов. концепцій побудовано й етику бенгал. бгакт-крішнаїтів. Праведними якостями вони вважають ті, що сприяють наближенню душі до Бога (правдивість, милосердя, володіння собою, внутр. та зовн. чистота, утримання від на­сильства, вміння все вибачати, почуття обов’язку); гріхов. – ті, які віддаляють душу від Бога та занурюють її в кругообіг матеріал. життя (заздрість, брехливість, корисливість, гординя, грубість, хіть, невігластво, бажання зла іншим, ухиляння від виконання обов’язків). Характер. рисою послідовників Т-ва свідомості Крішни є готовність допомогати бідним та знедоленим, насамперед у місцях стихій. лих і воєн. конфліктів. Традицію масової роздачі вегетаріан. їжі започаткував Чайтанйа Махапрабгу та його послідовники ще у 16 ст. Великого значення благодійності надавав засновник Т-ва свідомості Кріш­ни А.-Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада, який говорив, що навколо храмів К. не повинно бути голодних.

Реліг. практика К. традиційна і майже не відрізняється від прак­тики ін. шкіл вішнуїт. бгакті. Це повторення та спів гімнів (мантр), поклоніння скульптур. зображен­ням Вішну-Крішни у різних його проявах, культ святих, найвидатніших гуру (духов. вчителів), проведення яг’ї (вогняних жер­твоприношень), самскар (побут. обрядів) тощо. Ритуал. та культову практику вішнуїзму подано в ортодоксал. писаннях (Вай­шнава-агамах). Вішнуїзм (особливо бенгал. бгакті) відзначається лібералізмом, відкритістю та неприйняттям забобон кастової системи. У вішнуїт. текстах наголошено, що кожна людина, незалежно від походження, може мати доступ до реліг. діяльності за умови, що вона щиро вірить у Бога, досягла певного ступ. внутр. та зовн. чистоти та пройшла через відповідне посвячення. Реліг. практика К. передбачає декілька ступ. посвячення. Перше посвячення надають кандидатам, котрі як мінімум 1,5 р. дотримуються (і мають намір дотримуватися все життя) т. зв. регулюючих принципів, традиц. для вішнуїтів: не вживати м’яса, риби, яєць (натомість рекомендовано молоко та молочні продукти), наркотиків та ін. одурманюючих засобів (включаючи чай, каву, сигарети), не мати позашлюб. статевих зв’яз­­ків, не брати участі в азарт. іграх. Посвячення може дати лише духов. вчитель, гуру, який отримав цей сан від свого духов. вчителя або від духов. братів, які мають сан. Нині у Між­нар. т-ві свідомості Крішни бл. 50 осіб є безпосеред. учнями А.-Ч. Бгактіведанта Свамі Праб­гупада та мають сан духов. вчителя. Друга обов’язк. вимога для отримання посвячення – індивід. повторення на чотках віш­нуїт. молитви-мантри «Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе». Це звернення до Бога через проголошення Його імен Крішна («Всеприваблюючий») й Рама («Джерело всієї радості»), Харе – звернення до енергії Господа. Укр. перекл. молитви – «О всеприваблюючий! О джерело всієї радості! О Господня енергіє! Візьміть мене служити Вам!». Кожен, хто готується до посвячення, повинен повторювати щоденно 16 кіл мантри Харе Крішна на чотках, що склада­ються зі 108-ми намистин (три­ває до 2-х годин). Повторення мантр на чотках – давній і незмін. елемент практики всіх шкіл вішнуїзму і майже всіх течій індуїзму. Інша, не менш традиц. форма реліг. практики – колективне співання мантр (кіртан). Вона є осн. відмін. рисою бенгал. вішнуїзму та широко розповсюджена у багатьох штатах Індії, насамперед у Махараштрі, Ассамі, Ориссі, Таміланді та Ма­ніпурі. Друге посвячення – церемонія одягання священ. шну­ра. Для того, щоб його отримати, необхідно бути глибоко обізнаним у філософії та теології вішнуїзму (знання перевіряють за допомогою спец. тестів). Друге посвячення робить людину священнослужителем (брахманом) і формально дозволяє їй проводити обряди, поклонятися у вівтарі храму тощо. Третє посвячення – надання чернец. сану саннйасі. Воно є привілеєм лише небагатьох і надається дуже вибірково. Саннйасі дає обіт­ницю цнотливості та відречення від світу. Традиційно титул саннйасі отримують люди, які очолюють духовні орг-ції, – матхи. В основі храмового поклоніння К. – уявлення про те, що мурті (скульптурне зображен­ня Бога) це один із Його проявів у цьому світі. Спец. ритуал вста­новлення одухотворює мурті і робить її об’єктом поклоніння. Шлях духов. вдосконалення у бенгал. вішнуїтів (як і в більшо­сті ін. течій індуїзму) формувався за класич. принципом ашрама-дхарми, що передбачає розподіл людського сусп-ва на чотири стани. Перший – учнів. (брах­мачарйа), який починався з 5– 10-ти р. і тривав до 25-ти р. Метою навч. була не лише передача теор. знання, а й виховання характеру, зокрема таких якостей, як чистота, покірність, невинність, вірність обітницям, цілеспрямованість, аскетичність. Після навч., надання духов. посвячення та досягнення певного рівня зрілості й відповідальності, учні, зазвичай, отримували від вчителя дозвіл повернутися до­дому, одружитися і стати гріха­стхою – домогосподарем. Деякі надавали перевагу стану брахмачарі (збереженню обітниці невинності) й присвячували своє подальше життя духов. справам та просвіті людей шляхом поширення духов. знань. Ті, які відрізнялися мудрістю, чистотою, стійкістю, здатністю давати духовні настанови, могли бути посвячені у чернечий сан (стати саннйасі) навіть у молодому віці. Чернечий спосіб життя прийма­ли, як правило, люди похилого віку, які виростили дітей і виконали всі соц. обов’язки, а остан­ню чверть свого життя їм належало проводити у відреченні та присвячувати виключно духов. практиці. Переходу від сімей. життя до життя у відреченні передував третій ступ. життя (підготов. етап) – ванапрастха. Коли діти виростали, чоловік із дружиною поступово віддалялися від сімей. справ, приділяли більше уваги духов. практиці, вирушали у довготривалі паломництва. В кінці цього етапу чоловік залишав дружину під опікою старшого сина і присвячував решту життя духов. практиці. Такий монах-саннйасі, ма­ю­чи життєвий досвід і духовне знання, ставав учителем для ін. чл. т-ва. Традиція наступництва у Т-ві свідомості Крішни базується на таких давніх текстах, як Бгагавад-гіта, Упанішади, Пу­рани. Відповідно до ведич. традиції, вона почалася на світанку творіння з першої створеної у матеріал. світі істоти – Брахми. У різних джерелах присутні іме­на конкрет. осіб, через яких передавалося наступництво, зокрема «Прамея-ратнавалі» Баладеви Відйабгушани містить перелік, який вважають каноніч­ним. А.-Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада, засн. Т-ва свідомості Крішни, не створював нового віровчення, не заперечував авторитету попередників і не входив у антагонізм з існуючою традицією. Своїм послідовникам він намагався прищепити пошану до поперед. вчителів і визнаних святих, бережливе ставлення до духов. та культур. спадщини минулого. Відповідно до вішнуїт. і взагалі індуїст. традицій, після посвячення в сан свамі (саннйасі) лю­дина стає визнаним духов. лідером і отримує не лише право, а й обов’язок очолити духов. рух. Історично саме духовні рухи були найхарактернішою формою існування та розвитку бгак­ті. А.-Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупада не порушував традиції, оскільки наказ поширити вішнуїзм у країнах Заходу він отримав безпосередньо від сво­го гуру (таким чином збережено наступництво). Міжнар. т-во сві­домості Крішни зареєстр. 1966 у Нью-Йорку А.-Ч. Бгактіведантою Свамі Прабгупадою. 1970 він сформував колегіал. орган – Ке­рівну раду і ще за життя передав йому повноваження з упр. т-вом, а сам брав участь у роботі ради як один із чл., маючи право лише одного голосу. З часом Міжнар. т-во свідомості Крішни із централізов. орг-ції з філіями у різних країнах перетворилося на всесвітню конфедерацію рівноправ. автоном. орг-цій, об’єднаних за принципом єдності віровчення та адм. самостійності. Представники Т-ва свідомості Крішни з різних країн раз на рік збираються на Всесвітню раду в Індії у Майапурі (Зх. Бенгалія). Найчисельніше і найрозвинутіше у світі Індій. Т-во свідомості Кріш­ни. Воно нараховує понад 100 тис. актив. чл., серед яких – відомі вчені, політики, громад. діячі, зокрема чл. парламенту, підприємці, а також мільйони послі­довників. На особл. положенні Т-во свідомості Крішни перебу­ває і в тих країнах, де історично сформувалася індій. діаспора. Нині його громади діють у більш ніж 100 країнах світу.

Історія Т-ва свідомості Крішни у країнах пострад. простору роз­почалася 1971 після візиту до Москви А.-Ч. Бгактіведанти Сва­мі Прабгупади. Після цього його громади з’явилися у багатьох містах, проте т-во не було заре­єстроване через політику держ. атеїзму та погляд на релігію як на «відмираючий пережиток». За роки утисків та репресій у тюрмах і спец. таборах ув’яз­не­но бл. 50 віруючих-крішнаїтів, декілька осіб, зокрема й одна дитина, загинули. Всіх віруючих реабіліт. відповідно до Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій». 1990 Рада у справах релігії при РМ УРСР зареєструвала першу реліг. гро­маду К. в Україні – Київську. Ста­ном на 2014 в Україні офіційно зареєстр. 40 громад свідомості Крішни, бл. 30 проповідн. центрів, 3 духов. навч. заклади; нараховується понад 300 священ­нослужителів, 120 учнів, бл. 10 тисяч актив. парафіян і понад 40 тис. послідовників. 1993 створ. Центр громад свідомості Крішни в Україні (має 5 регіон. упр.), 1996 – Київ. духовну академію свідомості Крішни в Україні (діє філія у Дніпропетровську). В До­нецьку працює Ведична академія культури.

Серед К. загалом високо цінуються й заохочуються громад. активність, корисна праця (насамперед благодійність), виконання ін. соц. обов’язків, включаючи сімейні. Гуманітарна місія «Харе Крішна – їжа життя» – єдина у світі міжнар. благодійн. орг-ція з роздачі вегетаріан. їжі – засн. 1974 Міжнар. т-вом свідомості Крішни з метою забезпечення повноцін. вегетаріан. харчуванням незахищених верств насел., а також людей, які постраждали внаслідок стихій. лих та воєн. конфліктів. Цю допомогу надають людям незалежно від їхньої раси, національ­ності, політ. і реліг. переконань, статі. Нині «Харе Крішна – їжа життя» діє у понад 50-ти країнах світу, за час її існування у всьому світі роздано бл. 80 млн безкоштов. обідів. На тер. Укра­їни створ. понад 30 центрів роз­дачі їжі, найбільші – в Києві, Хар­кові, Дніпропетровську, Одесі, Львові. Вони роздають їжу дітям із багатодіт. сімей, ветеранам війни, ін. нужденним.

Є. В. Нартов

Стаття оновлена: 2014