Духобори - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Духобори

ДУХОБО́РИ – члени однієї з релігійних течій у християнстві. Інші назви – духоборці, духовні християни. Називають себе «борцями за дух та істину». У віровченні Д. Бог – це духовне начало. Д. постали як секта у 18 ст. Вважаючи православ’я спотвореною вірою, вони відмовилися від церк. ієрархії, храмів («людина – храм Божий»), духовенства, чернецтва, таїнств, обрядів. Намагалися наслідувати принципи та побут ранньохристиян. громад, проповідували простоту культу. Дотримувалися життя у відособлених громадах, не визнавали держ. влади та відмовлялися від військ. повинності. Уперше поселення Д. виявлені 1750 уздовж Дніпра. Від 1780-х рр., коли їх віровчення почали проповідувати також у Тамбов. губ., Москві, на Закавказзі та серед донських козаків, Д. зазнали переслідувань. Їх направляли на примус. роботи, висилали до Сибіру й на Урал. За указом імператора Олександра І від 1802 всі Д. Рос. імперії переселені до Маріуп. пов. Новорос. губ. (згодом – Мелітоп. пов. Таврій. губ.) з наданням певних привілеїв. Станом на 1816 там жило бл. 3 тис. Д., що займали 9 сіл уздовж р. Молочна. Однак 1842 Д. віднесли до трійки «найшкідливіших» сект Росії, і вони знову зазнали репресій та згодом були вислані на Кавказ. Олександр ІІІ, прийшовши до влади, 1881 відновив переслідування реліг. меншин. 1898–99 за фінанс. підтримки Л. Толстого та англ. квакерів бл. 7,5 тис. Д. емігрували до Канади (у Росії лишилося бл. 12 тис. осіб), де створили свої поселення, які існують і нині (найбільше – в провінції Британ. Колумбія). 1939 вони утворили Союз духов. громад Христа і досі мають суперечності з канад. урядом через ігнорування держ. законодавства. У Мелітоп. пов. віровчення Д. спочатку поширювалося гол. чином серед рос. насел., але з часом до їх реліг. громад почали долучатися й українці. Крім того, існують версії про вплив ідей Г. Сковороди на віровчення Д., зокрема історик М. Арандаренко у кн. «Записки о Полтавской губерніи, составленные в 1846 году» (у 3-х ч., ч. 3, П., 1852) назвав філософа засновником секти Д.; В. Бонч-Бруєвич у передмові до вид. «Собрание сочинений» Г. Сковороди (т. 1, С.-Петербург, 1912) говорить про нього як про одного з найголовніших теоретиків рос. духов. християн. Зі встановленням рад. влади в Україні Д. Канади й Закавказзя 1923 отримали дозвіл повернутися в Мелітоп. пов., станом на 1926 сюди переселилося 297 сімей із Закавказзя та 18 – з Канади. Однак репресії 30-х рр. в СРСР не оминули й духобор. громад. Нині громади Д. є в Азербайджані, Грузії, РФ, країнах Серед. Азії, невеликі групи існують в Україні.

Літ.: Гакстгаузен А. Исследования внутренних отношений народной жизни и в особенности сельских учреждений России. Т. 1. Москва, 1869; Записка о духоборцах, обитающих в Мелитопольском уезде Таврической губернии // Тр. Киев. Духов. Академии. 1876. Т. 3, № 8; Новицкий О. Духоборцы: Их история и вероучение. К., 1882; Духоборцы в начале ХІХ столетия. Записка 1805 года. С.-Петербург, 1897; Богораз В. Духоборцы в Канаде: Очерки. Москва, 1906; Бирюков П. Духоборцы: Сб. статей, воспоминаний, писем и других документов. Москва, 1908; Бонч-Бруевич В. Д. Духоборцы в канадских прериях. Ч. 1. Москва, 1918; Його ж. Избранные сочинения. Т. 1. О религии, религиозном сектантстве и церкви. Москва, 1959; Грушевський М. Релігійні шукання в українських масах у XIX ст. // З історії релігійної думки в Україні. К., 1992; Нагорна Т. В. Українські духобори в першій чверті ХІХ ст.: замкнена релігійна община чи помітне явище суспільного життя? // Літ-ра та культура Полісся. Ніжин, 2004. Вип. 27; Пащенко В. та ін. Духобори в Україні ХІХ століття як консолідуючий фактор українського суспільства // Україна соборна: Зб. наук. пр. К., 2005. Вип. 2, ч. 2.

М. В. Крилов

Стаття оновлена: 2008