Духові музичні інструменти - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Духові музичні інструменти

ДУХОВІ́ МУЗИ́ЧНІ ІНСТРУМЕ́НТИ – група музичних інструментів, джерелом звуковидобування в яких є повітря, що заповнює канал стовбура. Ін. назва – аерофони (від аеро… і грец. ϕωνή – звук, голос). Д. м. і. класифікують за джерелом звук. енергії на мех. та дихальні; за типом звукозбудження – на лабіальні (флейтові, або ті, що свистять), язичкові (або тростеві – гобой, кларнет, фагот, саксофон) і мундштукові (амбушурні – труба, тромбон, валторна, туба та більшість ін. мідних інструментів); за сферою застосування – на нар. і профес. (або класичні). Д. м. і. є обов’язковою складовою частиною симф., естрадно-симф., багатьох камер. оркестрів та оркестрів нар. інструментів, основою джаз. оркестрів і більшості джаз. ансамблів. З них (додаючи групи удар. інструментів) формують духові оркестри.

Є підстави вважати Д. м. і. найдавнішим типом муз. інструментів, що відігравав важливу роль у культурі всіх давніх цивілізацій, оскільки ще з часів палеоліту відомі флейта і труба-раковина. В Україні, зокрема, 2 флейти цієї доби знайдено побл. с. Молодове Сокирян. р-ну Чернів. обл. Доведено, що давні слов’яни користувалися як амбушур. (труби й роги, виготовлені з рогів тварин або з дерева), так і флейтовими (поздовжні сопілки, примітивні поздовжні подвійні флейти, багатостовбур. інструменти, подібні до пізнішої кувиці) та язичковими (передусім, жалійка, яку використовували в обряді поховання) Д. м. і. Припускають, що на духове виконавство народів, які населяли тер. сучас. України, вплинув і духовий інструментарій грец. переселенців чорномор. узбережжя (бл. 7 ст. до н. е.). У подальшому Д. м. і. стали вагомою складовою частиною укр. нар. інструм. музики (зокрема в мист-ві скоморохів і троїстих музик), виконували важливі функції у ратній музиці Київ. Русі, полковій музиці Запороз. Січі, військ. формуваннях укр. міст, що за Маґдебур. правом мали власні збройні загони (Київ, де 1627 створ. магістрат. оркестр, Львів, Кам’янець-Подільський та ін.), зокрема регламентували життя воїнів, надихали їх на боротьбу з ворогами. Виконавці на Д. м. і. у 16–18 ст. становили основу муз. цехів (т. зв. музицьких братств) України, які засвідчили формування профес. виконавства на цих інструментах. Європеїзація культур. життя Рос. імперії, розпочата Петром І, зумовила інтенсив. вплив упродовж 18–19 ст. досягнень і стандартів європ. муз. мист-ва, зокрема й у грі на Д. м. і. Це спричинило формування маєтк. духових оркестрів, орг-цію профес. муз. навч. закладів із класами гри на Д. м. і.: Глухів. муз. школи (1730–70-і рр.), Кременчуц. муз. академії (1786–90-і рр.), школи при Придвор. оркестрі (1740) і Придвор. оркестру в С.-Петербурзі, основу яких становили вихідці з України; муз. класів нових навч. закладів – колегіумів Чернігова (від 1700), Харкова (від 1727), Переяслава (нині Переяслав-Хмельницький, від 1738), Харків. ун-ту (від 1805), приват. муз. шкіл у містах України тощо. 1863 відкрито відділ. РМТ у Києві, згодом – в ін. містах України. При цих відділ. створ. муз. класи, пізніше – муз. уч-ща, які відіграли важливу роль у підготовці укр. виконавців на Д. м. і. високого класу. 1913 на базі муз. уч-щ у Києві та Одесі організовано консерваторії, 1917 засн. Харків. консерваторію. Раніше, 1854, відкрито Львів. консерваторію – одну з найдавніших у Європі, а на поч. 20 ст. – ще два муз. ВНЗи.

У рад. часи реорганізовано систему підготовки виконавців на Д. м. і., зокрема 1925 регламентовано термін навч. у муз. ВНЗах (спершу введено 3-річний курс навч. на мідних і 4-річний на дерев’яних інструментах, 1936 – повний 5-річний курс навч. на всіх Д. м. і.). 1934 окремі духові класи об’єднано в каф. Д. м. і., що дало змогу подолати «келейність» викладання і створило передумови для обміну досвідом педагогів різних шкіл гри. Того ж року при Київ. консерваторії відкрито першу в Україні муз. аспірантуру, зокрема й з напряму Д. м. і. Від 1930-х рр. почала розширюватися мережа початк. і серед. спец. муз. навч. закладів з духовими відділ., 1935 у Києві засн. першу в Україні спец. середню муз. школу з терміном навч. 10 р. Серед фундаторів і провід. фахівців муз. педагогіки та виконавства на Д. м. і. в Україні – А. Проценко (флейта) і В. Яблонський (труба). Підсумки довоєн. етапу розвитку мист-ва гри на Д. м. і. в Україні підведено на Всесоюз. конкурсах музикантів-інструменталістів (1935) і виконавців на Д. м. і. (1941). Серед лауреатів – укр. музиканти О. Удовенко (туба, 1935) і Г. Самохвалов (труба, 1941).

У 2-й пол. 20 ст. сформовано низку симф. оркестрів (у Києві, Одесі, Харкові, Львові, а також при Дніпроп., Донец., Запоріз., Луган. та ін. філармоніях), відкрито нові театри опери та балету (Дніпроп., Київ. дит.). 1957 засн. Всеукр. конкурс музикантів-виконавців на духових інструментах, 1996 – Міжнар. конкурс виконавців на дерев’яних духових інструментах ім. Д. Біди. У 50–60-х рр. 20 ст. внаслідок послаблення ідеол. самоізоляції СРСР стали можливими контакти з закордон. майстрами духового виконавства, ознайомлення з міжнар. досягненнями в галузі музики для Д. м. і., гастрол. обмін між країнами. На цьому етапі суттєво змінено погляди на техніку духового виконавства (зокрема на звуковидобування) й виражал. можливості Д. м. і. загалом. У виконавстві на гобої та кларнеті здійснено перехід від інструментів нім. на інструменти франц. системи; усвідомлено необхідність опанування всіма видами труб (від труби-пікколо до флюгельгорна), започатковано застосування альт. тромбона тощо. Початок інтенсив. контактів укр. музикантів із зарубіжними співпав у часі з посиленням уваги зх. муз. світу до можливостей Д. м. і., активним створенням нового репертуару композиторами-авангардистами, що зумовило розширення виражал. засобів Д. м. і., які повинні були опанувати й укр. музиканти-виконавці: створення нових звук. барв та керування ними, прийоми подвійного й потрійного стакато на тростевих інструментах, глісандо, портаменто, фруллато, акордові й подвійні трелі, застосування шумових засобів виразності, язик. сурдини, перманентне дихання, видобуття флажолетів, субтонів, багатозвуччя на одноканал. інструментах тощо. В останні десятиліття укр. композитори поповнили репертуар Д. м. і. творами як традиц. стилю (М. Вериківський, Б. Лятошинський, В. Гомоляка, Л. Дичко, О. Зноско-Боровський, Ю. Іщенко, Л. і Ж. Колодуби, Г. Таранов, І. Шамо), так і з застосуванням засобів виразності муз. авангарду (Л. Грабовський, В. Сильвестров, Г. Гаврилець, С. Зажитько).

Нині в Україні класи гри на Д. м. і. функціонують у 9-ти муз. ВНЗах, 33-х уч-щах, понад 900 школах України. Від 1987 діє Профес. асоц. музикантів-духовиків України, від 1994 – Укр. гільдія трубачів-професіоналів. Серед представників мист-ва гри на Д. м. і. – В. Антонов, О. Кудряшов (обидва – флейта), В. Апатський (фагот), В. Лебедєв (гобой), К. Мюльберґ (кларнет), В. Посвалюк (труба), М. Юрченко (валторна).

Літ.: Апатський В. Віхи історії духового виконавства в Україні // Муз. виконавство. К., 1999. Вип. 1; Його ж. Духові інструменти в музичному житті людства // Мист. обрії’99: Альм. К., 2000; Посвалюк В. Мистецтво гри на трубі в Україні. К., 2006; Богданов В. Історія духового музичного мистецтва України. Х., 2007.

В. М. Апатський

Стаття оновлена: 2008