Духові музичні інструменти

ДУХОВІ́ МУЗИ́ЧНІ ІНСТРУМЕ́НТИ — група музичних інструментів, джерелом звуковидобува­н­ня в яких є повітря, що заповнює канал стовбура. Ін. назва — аерофони (від аеро… і грец. ϕωνή — звук, голос). Д. м. і. класифікують за джерелом звук. енергії на мех. та дихальні; за типом звукозбудже­н­ня — на лабіальні (флейтові, або ті, що свистять), язичкові (або тростеві — гобой, кларнет, фагот, саксофон) і мундштукові (амбушурні — труба, тромбон, валторна, туба та більшість ін. мідних інструментів); за сферою за­стосува­н­ня — на нар. і профес. (або класичні). Д. м. і. є обовʼязковою складовою частиною симф., естрадно-симф., багатьох камер. оркестрів та оркестрів нар. інструментів, основою джаз. оркестрів і більшості джаз. ансамблів. З них (додаючи групи удар. інструментів) формують духові оркестри.

Є під­стави вважати Д. м. і. найдавнішим типом муз. інструментів, що ві­ді­гравав важливу роль у культурі всіх давніх цивілізацій, оскільки ще з часів палеоліту ві­домі флейта і труба-раковина. В Україні, зокрема, 2 флейти цієї доби зна­йдено побл. с. Молодове Сокирян. р-ну Чернів. обл. Доведено, що давні словʼяни користувалися як амбушур. (труби й роги, виготовлені з рогів тварин або з дерева), так і флейтовими (по­здовжні сопілки, примітивні по­здовжні по­двійні флейти, багато­стовбур. інструменти, подібні до пізнішої кувиці) та язичковими (перед­усім, жалійка, яку використовували в обряді похова­н­ня) Д. м. і. Припускають, що на духове виконавство народів, які населяли тер. сучас. України, вплинув і духовий інструментарій грец. пере­селенців чорномор. узбереж­жя (бл. 7 ст. до н. е.). У подальшому Д. м. і. стали вагомою складовою частиною укр. нар. інструм. музики (зокрема в мистецтві скоморохів і тро­їстих музик), виконували важливі функції у ратній музиці Київ. Русі, полковій музиці Запороз. Січі, військ. формува­н­нях укр. міст, що за Маґдебур. правом мали власні збройні загони (Київ, де 1627 створ. магістрат. оркестр, Львів, Камʼянець-Подільський та ін.), зокрема регламентували життя воїнів, надихали їх на боротьбу з ворогами. Виконавці на Д. м. і. у 16–18 ст. становили основу муз. цехів (т. зв. музицьких братств) України, які засвідчили формува­н­ня профес. виконавства на цих інструментах. Європеїзація культур. життя Рос. імперії, роз­почата Петром І, зумовила інтенсив. вплив упродовж 18–19 ст. досягнень і стандартів європ. муз. мистецтва, зокрема й у грі на Д. м. і. Це спричинило формува­н­ня маєтк. духових оркестрів, організацію профес. муз. навч. закладів із класами гри на Д. м. і.: Глухів. муз. школи (1730–70-і рр.), Кременчуц. муз. академії (1786–90-і рр.), школи при Придвор. оркестрі (1740) і Придвор. оркестру в С.-Петербурзі, основу яких становили вихідці з України; муз. класів нових навч. закладів — колегіумів Чернігова (від 1700), Харкова (від 1727), Пере­яслава (нині Пере­яслав-Хмельницький, від 1738), Харків. університету (від 1805), приват. муз. шкіл у містах України тощо. 1863 від­крито від­діл. РМТ у Києві, згодом — в ін. містах України. При цих від­діл. створ. муз. класи, пізніше — муз. училища, які ві­діграли важливу роль у під­готовці укр. виконавців на Д. м. і. високого класу. 1913 на базі муз. училищ у Києві та Одесі організовано консерваторії, 1917 засн. Харків. консерваторію. Раніше, 1854, від­крито Львів. консерваторію — одну з найдавніших у Європі, а на поч. 20 ст. — ще два муз. ВНЗи.

У рад. часи реорганізовано систему під­готовки виконавців на Д. м. і., зокрема 1925 регламентовано термін навч. у муз. ВНЗах (спершу введено 3-річний курс навч. на мідних і 4-річний на деревʼяних інструментах, 1936 — повний 5-річний курс навч. на всіх Д. м. і.). 1934 окремі духові класи обʼ­єд­нано в каф. Д. м. і., що дало змогу подолати «келейність» викла­да­н­ня і створило перед­умови для обміну досві­дом педагогів різних шкіл гри. Того ж року при Київ. консерваторії від­крито першу в Україні муз. аспірантуру, зокрема й з напряму Д. м. і. Від 1930-х рр. почала роз­ширюватися мережа початк. і серед. спец. муз. навч. закладів з духовими від­діл., 1935 у Києві засн. першу в Україні спец. середню муз. школу з терміном навч. 10 р. Серед фундаторів і провід. фахівців муз. педагогіки та виконавства на Д. м. і. в Україні — А. Проценко (флейта) і В. Яблонський (труба). Під­сумки довоєн. етапу роз­витку мистецтва гри на Д. м. і. в Україні під­ведено на Всесоюз. конкурсах музикантів-інструменталістів (1935) і виконавців на Д. м. і. (1941). Серед лауреатів — укр. музиканти О. Удовенко (туба, 1935) і Г. Самохвалов (труба, 1941).

У 2-й пол. 20 ст. сформовано низку симф. оркестрів (у Києві, Одесі, Харкові, Львові, а також при Дні­проп., Донец., Запоріз., Луган. та ін. філармоніях), від­крито нові театри опери та балету (Дні­проп., Київ. дит.). 1957 засн. Всеукр. конкурс музикантів-виконавців на духових інструментах, 1996 — Між­нар. конкурс виконавців на деревʼяних духових інструментах ім. Д. Біди. У 50–60-х рр. 20 ст. внаслідок послабле­н­ня ідеол. самоізоляції СРСР стали можливими контакти з закордон. майстрами духового виконавства, озна­йомле­н­ня з між­нар. досягне­н­нями в галузі музики для Д. м. і., гастрол. обмін між країнами. На цьому етапі сут­тєво змінено по­гляди на техніку духового виконавства (зокрема на звуковидобува­н­ня) й виражал. можливості Д. м. і. загалом. У виконавстві на гобої та кларнеті здійснено пере­хід від інструментів нім. на інструменти франц. системи; усві­домлено необхідність опанува­н­ня всіма видами труб (від труби-пік­коло до флюгельгорна), започатковано за­стосува­н­ня альт. тромбона тощо. Початок інтенсив. контактів укр. музикантів із зарубіжними спів­пав у часі з посиле­н­ням уваги зх. муз. світу до можливостей Д. м. і., активним створе­н­ням нового репертуару композиторами-авангардистами, що зумовило роз­шире­н­ня виражал. засобів Д. м. і., які повин­ні були опанувати й укр. музиканти-виконавці: створе­н­ня нових звук. барв та керува­н­ня ними, при­йоми по­двійного й потрійного стакато на тростевих інструментах, глісандо, портаменто, фрул­лато, акордові й по­двійні трелі, за­стосува­н­ня шумових засобів виразності, язик. сурдини, перманентне диха­н­ня, видобу­т­тя флажолетів, субтонів, багато­звуч­чя на однока­нал. інструментах тощо. В остан­ні десятилі­т­тя укр. композитори поповнили репертуар Д. м. і. творами як традиц. стилю (М. Вериківський, Б. Лятошинський, В. Гомоляка, Л. Дичко, О. Зноско-Боровський, Ю. Іщенко, Л. і Ж. Колодуби, Г. Таранов, І. Шамо), так і з за­стосува­н­ням засобів виразності муз. авангарду (Л. Грабовський, В. Сильвестров, Г. Гаврилець, С. Зажитько).

Нині в Україні класи гри на Д. м. і. функціонують у 9-ти муз. ВНЗах, 33-х училищах, понад 900 школах України. Від 1987 діє Профес. асоц. музикантів-духовиків України, від 1994 — Укр. гільдія трубачів-професіоналів. Серед пред­ставників мистецтва гри на Д. м. і. — В. Антонов, О. Кудряшов (обидва — флейта), В. Апатський (фагот), В. Лебедєв (гобой), К. Мюльберґ (кларнет), В. Посвалюк (труба), М. Юрченко (валторна).

Завантажити статтю