Духовний сан - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Духовний сан

ДУХО́ВНИЙ САН – перебування особи на певному рівні духовного служіння, що є необхідною умовою виконання відповідних церковних функцій. У Д. с. посвячують шляхом здійснення над особою відповід. священнодійства, пов’яз., як правило, із покладанням рук особами більш високого чи рівного висвячуваному духов. рангу. У православ’ї та католицизмі це може бути хіротонія – таїнство священства (поставляють диякона, пресвітера та єпископа) або ж хіротосія – церк. обряд (поставляють читця, співаків та ін. церковнослужителів); у протестантизмі – обряд покладання рук. Д. с. у деяких реліг. напрямах окремі особи можуть отримати, за їхнім переконанням, з допомогою харизми (Божого дару) або ж після виконання певних умовностей. Д. с. інколи може передаватися у спадок, як це було у ранньородовому сусп-ві, коли старший у сім’ї (роді) був одночасно і жерцем. У старозавітні часи, як свідчить Біблія, Арон отримав священство для себе і для всіх своїх нащадків. В ісламі спадковою була влада халіфа (у сунітів) чи верхов. імама (у шиїтів). Посвяту в певний Д. с. здійснюють, зазвичай, лише один раз – не пересвячують навіть висвячених ін. (але близькою за вірою) конфесією. Кандидатами на отримання визначеного Д. с. є, як правило, чоловіки, що досягли встановленого за церк. правилами віку. Але поряд із хіротосією жінок, що допускається християн. Церквами, деякі протестант. Церкви (пресвітеріан. і лютеран. Церкви США, Єпископал. Церква США та ін.) дозволяють також хіротонію жінок в диякони і пресвітери.

О. Н. Саган

Стаття оновлена: 2008