Духовність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Духовність

ДУХО́ВНІСТЬ – категорія людського буття, що зумовлює його трансцендуючий та комунікативний характер, виражає здатність людини до творення культури й самотворення. Прояснення природи люд. буття через категорії «дух» та «Д.» означає, що людина може не тільки пізнавати чи відображати навколиш. світ, але й творити його. Творчі можливості людини як духов. істоти свідчать про те, що, крім мислення, вона має вольове відношення до реальності. Дух як взаємодія мислител.-споглядал. та вольових процесів постійно об’єктивується в артефактах, створюючи світ культури. Д. постає як інтеграл. категорія, що виражає теор.-пізнав., худож.-творчу та морал.-аксіол. активність людини. У християн. антропології Д. є виразом вищого моральніс. спрямування люд. буття до Бога. Для М. Бердяєва гол. атрибут Д. – свобода, що споріднює людське та божественне, виявляється в твореннi об’єктів культури і влас. життя. Креативно-трансцендуючий характер Д. дав пiдставу О. Лосєву трактувати її як мiфотворення. У сучас. укр. фiлософiї обрiї Д. окреслюють через вiру, надiю, любов (В. Шинкарук, С. Кримський), що вияскравлює Д. як онтолог. осереддя людини. Глибина розуміння Д. розкривається при аналізі поняття «бездуховність». Категорії «Д.» у люд. бутті певною мірою протистоїть категорія «душевність», яка виражає спрямованість людини до ближнього, здатність до конкретно вираженої любові та співчуття. Різницю Д. та душевності укр. мова окреслює у контроверзі «духовна людина»–«душевна людина». «Д.» і «душевність» у єдності складають екзистенц. основу особистості.

Літ.: Русов Ю. О. Душа народу і дух нації. Філадельфія, 1948; Хамітов Н. В. Духовні та душевні виміри людського буття // Філос.-антропол. читання. К., 1996; Степаненко І. В. Метаморфози духовності в ландшафтах буття. Х., 2002; Депенчук Л. П. Духовність народу в українській історіософії ХІХ ст. та соціальній філософії кінця ХІХ – на початку ХХ ст. К., 2005.

Н. В. Хамітов

Стаття оновлена: 2008