Душкін Олексій Миколайович

ДУ́ШКІН Олексій Микола­йович (24. 12. 1903(06. 01. 1904), с. Олександрівка, нині Богодухів. р-ну Харків. обл. — 01. 10. 1977, Москва) — архітектор. Член СА СРСР (1933), член-кореспондент Академії архітектури СРСР (1950), професор (1966). Державні нагороди СРСР. Навч. на хім. факультеті Харків. технол. ін­ституту (1923–25), закін. архіт. факультет Харків. інж.-буд. ін­ституту (1930; викл. О. Бекетов). Від­тоді працював у ін­ститутах «Ді­промез» і «Ді­промісто» в Харкові. Від 1933 — у Москві. 1933–39 — в архіт. майстерні № 3 Мосради, 1940–43 — у від­ділі метро­проектів Метробуду. 1943–59 очолював Центр. архіт. майстерню Міністерства шляхів сполуче­н­ня СРСР, до 1955 — гол. архітектор; 1959–67 — гол. архітектор ін­ституту «Метроді­протранс». 1947–77 водночас викладав у Моск. архіт. ін­ституті. Творам Д. притаман­ні простота форм, монум. мас­штаб, новаторство в трактуван­ні матеріалів. У ран­ній період творчості був захоплений кон­структивізмом, мав вплив братів Весніних. Фахівець в галузі транс­порт. будівництва. Роз­робив концепцію без­вікон. під­зем. простору, став фактично засн. напряму під­зем. урбаністики. Д. був автором-архітектором уряд. комісії з проектува­н­ня міст Донбасу при РНК УСРР (1930–32), для Харкова на вул. Басейна спроектував автомобіл.-дорож. ін­ститут (1931–34, спів­авт. Е. Гамзе). Брав участь в архіт. конкурсах проектів: Палацу Рад (1931–32, спів­авт. Я. Додиця, 1-а премія; також на всіх на­ступ. етапах проектува­н­ня в автор. групах), Палацу Радіо (1933, спів­авт. А. Мордвинов, К. Соломонов, 1-а премія), Академ. кінотеатру (1936) в Москві. Автор станцій Моск. метрополітену: «Палац Рад» (нині «Кропоткінська»; 1935, спів­авт. Я. Ліхтенберґ; Сталін. премія, 1941), «Площа Революції» (скульптор М. Манізер), «Маяковська» (обидві — 1938, художник О. Дейнека), «З-д ім. Сталіна» (нині «Автозаводська»; 1943, скульптор І. Єфимов, художники В. Бордиченко, Ф. Лехт, Б. Покровський; Сталін. премія, 1946), «Новослободська» (1952, спів­авт. О. Стрелков, художник П. Корін). Під­земна архітектура цих станцій — перед­усім «Кропоткінської» та «Маяковської» — належала до знакових зразків «сталін. неокласики», яка на­ближувалася до між­нар. ар деко. За проекти станцій метро нагородж. преміями на Між­нар. ви­ставках у Парижі (1937), Нью-Йорку (1939), Брюс­селі (1958). У 1941–44 за­ймався проектува­н­ням і будівництвом обʼєктів високого класу оборон. значе­н­ня. За проектами Д. збудовано багатоповерх. будинок побл. Червоних Воріт (нині корпорація «Транс­буд»; 1949–52, спів­авт. Б. Мезенцев; Сталін. премія, 1949) та універмаг «Дитячий світ» (1953–57, спів­авт. Г. Аквілев, Ю. Вдовін, І. Потрубач) у Москві. Серед ін. його робіт — залізничні вокзали у Дні­пропетровську (1945–50; спів­авт. І. Потрубач), Сімферополі (1946–51), Сочі (1947–52, РФ; обидва — спів­авт. Г. Аквілев) та ін. містах. Під час кампанії проти т. зв. архіт. надмірностей від­повід­но до по­станови ЦК КПРС і РМ СРСР «Про усуне­н­ня надмірностей у проектуван­ні» (1955) його під­дано жорсткій критиці, в подальші роки фактично від­сторонено від знач. проектів. Намалював низку порт­ретів, пейзажів, архіт. композицій. 2004 до 100-річчя Д. у Держ. музеї архітектури (Москва) проведено ви­ставку його робіт.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю