Дяченко Дмитро Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дяченко Дмитро Михайлович

ДЯЧЕ́НКО Дмитро Михайлович (14(26). 08. 1887, м. Таганрог, нині Ростов. обл., РФ – 21. 05. 1942) – архітектор. Чл.-кор. Академії арх-ри СРСР (1935). Закін. С.-Петербур. ін-т цивіл. інженерів (1914). Від 1909 очолював нелегал. укр. студент. клуб «Громада», який організовував українознавчі виставки, вивчав стародавню укр. арх-ру. Від 1915 – земський інж. у Полтав., від 1917 – у Київ. губ. Очолював 1918–20 Т-во укр. архітекторів. 1918–22 – засн. і ректор Укр. архіт. ін-ту, 1925–30 – проф. Укр. с.-г. академії (обидва – Київ), 1932–37 – Київ. худож. ін-ту. Зазнав критики як провідник «бурж.-націоналіст. напряму» в укр. рад. арх-рі. Намагаючись уникнути репресій, 1937 виїхав до Москви. 1 липня 1941 заарешт., помер у в’язниці в Саратов. обл. (РФ). 1957 реабіліт. Д. орієнтувався на високопрофесійне зодчество мазепин. доби. Низку його архіт. творів визнано пам’ятками культур. спадщини. Серед найкращих проектів – ансамбль нинішнього Нац. аграр. ун-ту в Голосіїв. лісі (Київ, 1926–31) – усі споруди муровані, дво- та триповерхові, симетрично-вісьової композиції, вирішені за останнім словом буд. науки і техніки того часу, водночас органічно поєднані формами, деталями в стилі укр. бароко (модерніз. фронтони, аркади, високі мансардові дахи з заломами і люкарнами). Спроектував також земську лікарню (1913–15, нині школа) у м. Лубни (нині Полтав. обл.), низку сільс. шкіл на Лубенщині; житл. будинки на вул. Пушкінська, № 7 (1931) і № 11 (1932), Торг. академію (1935–38, нині Мін-во освіти і науки України) на Брест-Литовському шосе (нині проспект Перемоги, № 10) у Києві; с.-г. ін-т у Ташкенті (1938–41).

Пр.: Будови села. К., 1924; Проекти сільського будівництва. К., 1926.

Літ.: Чепелик В. Триумф и трагедия зодчего // СиА. 1987. № 11; Асеев Ю. С., Дяченко Б. М. Украинский зодчий Дмитрий Дяченко // Там само. 1990. № 5; Чепелик В. Лицар слави і недолі // Україна. 1991. № 1; Лебедєв Г. Видатний представник національного стилю в архітектурі // ОМ. 1994.№ 1.

В. В. Вечерський

Стаття оновлена: 2008