Дяченко Олександр Ілліч - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дяченко Олександр Ілліч

ДЯЧЕ́НКО Олександр Ілліч (10. 01. 1956, Київ) – скульптор. Син Іллі та Валентини Дяченків, брат О. Дяченко-Цах. 2-а премія Всесоюз. виставки «Молодість країни» (1987), 1-а премія бієнале «Відродження» (Львів, 1991). Чл. НСХУ (1987). Закін. Львів. ін-т приклад. та декор. мист-ва (1979; майстерня Е. Миська). На твор. роботі. Від 1980 – учасник респ., всесоюз., міжнар. мист. виставок і скульптур. пленерів. Персон. – у Києві (1988), Чернігові (2000). Працює у станк. та монум. скульптурі, віддаючи перевагу шамоту. Для творчості Д. характерні простота, лаконічність та використання елементів архаїч. пластики. Брав участь в реконструкції пам’ятника княгині Ользі у Києві (автор фігури Андрія Первозванного). Роботи зберігаються у Запоріз., Хмельн. ХМ.

Тв.: «Мовчання. Пієта по ненародженим», «Сон», «Купальниця» (усі – 1987), «Пантоміма на тему любові», «Кокон» (обидва – 1988), «Перевернутий глечик», «Композиція з гострими кутами» (обидва – 1989), «Повернення блудного сина» (1992), «Вагітна» (1993), «Піраміда» (1999); водограй для операц. залу НБУ (1995); пам’ятник М. Амосову в Києві (2003, співавт.).

Літ.: Демченко Є. Мить, що триває вічність // ОМ. 1995. № 2.

Я. О. Хоменко

Стаття оновлена: 2008