Єпхієв Татарі - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Єпхієв Татарі

Є́ПХІЄВ Татарі (Епхиты Тæтæри; 09(22). 11. 1911, с. Ардон, нині місто Пн. Осетії, РФ – 02. 04. 1958, м. Орджонікідзе, нині Владикавказ, Пн. Осетія) – осетинський письменник і літературознавець. Канд. філол. н. (1950). Навч. у Новочеркас. гірн. технікумі (РФ), працював на шахтах Донбасу. Закін. Моск. істор.-філос. ін-т (1937). Викладав, очолював СП Пн.-Осетин. АРСР, був секр. Президії ВР Пн.-Осетин. АРСР, ст. н. с. Пн.-Осетин. НДІ. У зб. віршів «Фыцгæ дуг» («Вируюча епоха», 1932), «Зæрдæ райы» («Серце радіє», 1935), поемі «Дыууæ зæрдæйы» («Два серця», 1937), повісті «Æфсир нæрсы» («Колос наливається», 1950), романі «Размæ» («Вперед», 1956) відобразив пореволюц. життя горців. Борцям проти фашизму присвятив зб. «Ирыстон арты» («Осетія в огні», 1945). Є. – один із перших популяризаторів творчості Т. Шевченка в Осетії, переклав осетин. мовою вірш «Гоголю», поеми «Сон» (обидва переклади – у кн. «Уацмыстæ» / «Твори», Орджонікідзе, 1954), «Кавказ» (обидва – у ж. «Мах дуг» / «Наша епоха», 1939, № 2–3), «Сова» (у кн. «Радзырдтæ» / «Вибране», Сталінірі, 1954).

Літ.: Бесаев Т. Памяти Татари Епхиева // Сов. Осетия. 1959. № 13; Хадарцева А. А. Певец современности. Орджоникидзе, 1966.

І. А. Луценко, Т. Т. Техов

Стаття оновлена: 2009