Єресі - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Єресі

Є́РЕСІ (грец. – особливе віровчення) – релігійні вчення, що заперечують догмати та організаційні форми панівної Церкви. У минулому представники єретич. учень зазнавали гонінь і репресій з боку панівної Церкви і влади. Є. у християнстві поділяються на ранньохристиян. (аріани, ебіоніти, монтаністи, докети та ін.) і середньовічні. Останні, у свою чергу, – на Є. раннього середньовіччя (павликіани, богомили, катари, вальденси) та Є. 14–16 ст. (таборити, апостол. брати, анабаптисти, див. Анабаптизм). Усіх їх об’єднує антиклерикал. (для Зх. та Центр. Європи) й антифеодал. спрямованість. У Пн.-Зх. та Пн.-Сх. Русі 14–15 ст. найбільшого поширення набули єретичні рухи стригольників, ожидовілих, а в Україні 16 – поч. 17 ст. – рух социніан. Середньовічні Є. стали безпосеред. джерелом Реформації. Вчення М. Лютера (див. Лютеранство) і Ж. Кальвіна виникли як особливі віровчення стосовно католицизму, але катол. Церква не спромоглася їх придушити, і упродовж 16 ст. вони оформилися в протестантизм. Згодом з’явилися Є. вже щодо самого протестантизму там, де він став панівною конфесією. Частина дослідників трактують Є. як вияв вільнодумства, твор. духу в релігії та культурі, а самих вільнодумців визнають новаторами і революціонерами.

Літ.: Иванов-Платонов А. М. Ереси и расколы первых трех веков. Москва, 1877; Булгаков С. В. Православие: Расколы. Ереси. Секты. К., 1912; Москва, 1994; Таевский Д. А. Христианские ереси и секты І–ХХІ веков: Слов. Москва, 2003.

В. М. Мордвінцев

Стаття оновлена: 2009