ЄСЕ́НІН Сергій Олександрович (Есенин Сергей Александрович; 21. 09 (03. 10). 1895, с. Кон­стантиново Кузьмінського повіту Рязанської губернії, нині с. Єсеніно Рязанської області, РФ — 28. 12. 1925, Ленін­град, нині С.-Петербург, похов. у Москві) — російський поет. Чоловік А. Дункан. Закінчив учительську школу. Від 1912 мешкав у Москві, від 1915 — у Петро­граді (нині С.-Петербург). По­зна­йомився з О. Блоком, Андрієм Бєлим, М. Клюєвим. Дебютував збіркою «Радуница» (1916), по­значеною впливом поетики російського фольклору. Вірші й поеми 1917–18 («Товарищ», «Инония», «Кантата», «Небесный барабанщик») пройняті пафосом революційної боротьби, перед­чу­т­тям великих змін. 1919–22 Є. належав до групи поетів-імажиністів, що по­значилося у його творчості на від­ображен­ні побуту міської богеми (збірка «Москва кабацкая», 1924), села як трагічної жертви індустріалізації («Сорокоуст», «Я последний поэт деревни…», 1920). У 1919 від­відав Київ, 1920 — Харків. 1922–23 подорожував зі своєю дружиною до Німеч­чини, Франції, Бельгії, Італії, США. Враже­н­ня цього періоду від­творені у книзі нарисів «Железный Миргород», віршованій пʼєсі «Страна негодяев» (обидві — 1923). 1924–25 — час творчого роз­квіту Є., він змальовував пере­творе­н­ня у країні (поеми «Русь уходящая»), героїку революції («Бал­лада о великом походе», «Бал­лада о двадцати шести»), революційні зміни на селі (лірико-епічна поема «Анна Снегина»). Цикл «Персидские мотивы» (1925) та інтимні вірші цього часу виявили тонкий ліризм, глибину почут­тів і довершеність поетичного стилю Є. В остан­ньому творі, поемі «Черный человек» (1925), поет від­образив суперечності у світо­гляді і власну духовну драму. Версія про самогубство Є. не спростована. Беручи участь 1912–14 у діяльності Суриковського літературно-музичного гуртка, члени якого виявляли інтерес зокрема й до творчості Т. Шевченка, Є. здійснив вільний пере­клад уривка з поеми «Княжна» — під на­звою «Село (Из Тараса Шевченко)» (1914). Крім того, від­чутний вплив творчої манери Шевченка у таких віршах Є., як «Брату-человеку», «Деревенская избенка», «Весен­ний вечер» (усі з циклу «Больные думы», 1915). Є. присвятили вірші Ю. Яновський, Є. Фомін, Ф. Малицький, Д. Павличко, М. Він­грановский, Р. Братунь, І. Драч, Ю. Сом, М. Сингаївський, М. Луків. Окремі його твори українською мовою пере­клали В. Атаманюк, В. Сосюра, М. Бажан, Ю. Яновський, О. Новицький, О. Швець, К. Дрок, Є. Яценко. У рідному селі Є. засновано державний музей-заповід­ник (1965). На його творчість схожі твори А. Єфремова.