Єфименко Родіон Дмитрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Єфименко Родіон Дмитрович

ЄФИ́МЕНКО Родіон Дмитрович (08. 04. 1897, с. Костянець, нині у складі м. Канів Черкас. обл. – 23. 04. 1971, Київ) – режисер. Чоловік Є. Селецької, батько Р. Єфименка. Засл. арт. УРСР (1948). Закін. Київ. художню школу (1918), навч. у Київ. муз.-драм. ін-ті (1917). У 1919–21 працював у театр. трупах Києва, Білої Церкви, Умані. 1921–22 – худож. кер. Канів. драм. студії. 1923 виїхав до Ташкента, де працював реж. Нового укр. театру, 1923–24 – худож. кер. Рос. театру-студії. 1924–26 – актор і реж. Робітн.-селян. театру ім. І. Франка, асист. і актор кінофабрики в Одесі. 1929 переведений до Харкова, де працював реж. Червонозавод. театру, керував рос. театром «ХОРИС», Робітн. театром ім. В. Блакитного, Пересув. театром міськради, Робітн. театром опери і балету при Палаці культури ім. Й. Сталіна. 1937–51 – реж., гол. реж., худож. кер. Полтав. укр. муз.-драм. театру ім. М. Гоголя. 1951–58 – худож. кер. Ворошиловгр. (нині Луганськ) укр. муз.-драм. театру ім. О. Островського. Від 1958 – реж.-консультант Ворошиловгр. Будинку нар. творчості.

Вистави: «Платон Кречет» О. Корнійчука, «Борис Годунов» М. Мусоргського (обидві – 1929–30); «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Украдене щастя» І. Франка, «Любов Ярова» К. Треньова, «Остання жертва» О. Островського (усі – 1937–51); «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Оптимістична трагедія» В. Вишневського, «Тайфун» Цао Юя (усі – 1951–58).

Л. В. Череватенко

Стаття оновлена: 2009