Жарґон - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Жарґон

ЖАРҐО́Н (франц. jargon, від галло-роман. gargone – базікання) – різновид мовлення, вживаного переважно в усному спілкуванні в середовищах окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення; діалект соціальний. Ж. вивчає соціолінгвістика. Термін «Ж.» вживався для позначення зіпсованої сторон. впливами говірки; у сучас. термінол. вжитку втратив знижене значення, хоча не має чіткої визначеності й послідовності у використанні; вживається і як синонім до арґо, сленґ. Від літ. мови Ж. відрізняється специф. лексикою і фразеологією, використанням словотвор. засобів, не має влас. фонет. й грамат. систем. Виникає у відкритих групах, об’єднаних спільністю інтересів, занять, соц. становища тощо (Ж. студентів, моряків, солдатів, мисливців, спортсменів, туристів, картярів, наркоманів та ін.). Жарґонізми – слова та вирази жарґон. мовлення переважно експресив. характеру, відображають гуморист. або фамільярне ставлення до предметів і явищ дійсності (кумпол, чайник – голова; будка, вивіска – обличчя; бабки – гроші; тачка – автомашина; шпала – висока людина; гаплик, хана – кінець, крах чогось; шурупати – розуміти; кимарити – спати, дрімати; купити – піддурити жартома; прикольний – потішний, смішний; фільтруй базар – думай, що кажеш; податися у танго – вести розгульне життя тощо). Жарґонна лексика є джерелом поповнення лексич. складу літ. мови. В укр. мові здавна відомі Ж. козацтва, бурсаків, духівництва, різних профес. груп міського насел. У Львові у 1-й пол. 20 ст. побутував батяр. Ж. (балак, львів. балак; див. Батярський фольклор). У русифіков. великих містах (зокрема Одесі, Києві, Харкові) поширені зросійщені Ж. Від кінця 1980-х рр. у молодіж. (переважно студент.) середовищах цих міст спостерігаються процеси українізації жарґон. мовлення, хоча значну частину його лексики становлять запозичення з англ. мови: фейс – обличчя, піпли – люди, френд – друг, бойфренд – коханець, лузер – невдаха, шейкувати – танцювати, бай – бувай тощо. Ж. використовують у літ-рі як засіб характеристики представників певних соц. груп для надання їх мові яскравого, експресив. забарвлення. Ж. зустрічаються у творах Панаса Мирного, І. Микитенка, П. Загребельного, В. Кучера, С. Жадана, Любка Дереша, А. Дністрового, Ю. Іздрика, І. Карпи, С. Поваляєвої та ін. Зняття цензур. обмежень, зокрема й мовних, активізувало вживання Ж. у мові худож. літ-ри. Проникають вони в ЗМІ, особливо у видання, радіо- й телепрограми, признач. для молодіж. аудиторії. Зловживання жарґонізмами суперечить засадам нормативності літ. мови, культури мовлення.

Літ.: Петров В. З фольклору правопорушників // Етногр. вісн. 1926. Кн. 2; Дзендзелівський Й. О. Український бурсацько-семінарський жаргон середини ХІХ ст.: На мат. повісті «Люборацькі» А. Свидницького // Studia slavica. 1979. Т. 25; Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. К., 2003; Її ж. Арґо, жарґон, сленґ: Соціял. диференціяція укр. мови. К., 2005; Її ж. Український жарґон: Слов. 2-е вид. К., 2005; Горбач О. Арґо в Україні. Л., 2006; Словник сучасного українського сленгу. Х., 2006; Хобзей Н., Сімович О., Ястремська Т., Дидик-Меуш Г. Лексикон львівський: поважно і на жарт. Л., 2009.

Л. Т. Масенко

Стаття оновлена: 2009