Довбиш - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Довбиш

ДО́ВБИШ (1925–46 – Мархлевськ) – селище міського типу Баранівського району Житомирської області. Центр селищ. ради, якій підпорядк. села Адамівка, Лісова Поляна, Любарська Гута, Наталія, Осичне. Знаходиться неподалік витоків річок Тня і Немилянка (обидві – притоки Случі, бас. Прип’яті), за 65 км від обл. центру, за 37 км від райцентру та за 17 км від залізнич. ст. Курне. Пл. 6,6 км2. Насел. 4735 осіб (2001, складає 86,8 % до 1989): поляків – 50 %, українців – 49 %, проживають також росіяни, білоруси, азербайджанці. Побл. с-ща знайдено знаряддя праці епохи палеоліту й мезоліту, що свідчить про давнє заселення території. Між Д. і Адамівкою виявлено поселення доби бронзи (2 тис. до н. е.), в околицях – давньорус. городище (11–13 ст.). Вперше згадується у писем. джерелах 1811 під назвою Довбишів Ставок. Існує багато версій щодо походження назви насел. пункту. Довбишами у війську Запороз. Січі називали литавристів, барабанщиків, а довбанками – предмети, зокрема діжки, видовбані із суціл. колоди. Низка мовознавців вважають, що слово «довбиш», як і «гайдук» та «легінь», – угор. походження й означає «гарний юнак». За одним із переказів, тут мешкав юродивий Довбиш, який вів самотнє життя та грав на литаврах. Є також твердження, що тут мешкав майстер, який виготовляв діжки-довбанки. Жит. Д. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. повстанні 1768 Коліївщина. У 2-й пол. 19 ст. в с-щі було 112 дворів, мешкало 634 особи. Входило до Романів. маєтку графів Уманських. Під час 1-ї світ. війни тер. Д. – прифронт. зона. У ході Визв. змагань 1917–21 влада тут неодноразово змінювалася. 1923–25 – у складі Пулин. (нині Червоноармій.) р-ну. 1925 перейменов. на честь діяча польс. робітн. руху Ю. Мархлевського, відтоді до 1935 – райцентр, єдиний в Україні польс. р-н: з 33-х сільрад – 29 польс., з 29-ти шкіл – 27 польс. 1935–36 значну кількість поляків депортовано у сх. області України та пн. області Казахстану, 1944 частина виїхала до Польщі. 1939–44 – центр Щорс., 1944–57 – Довбис. р-нів. Від 1938 – смт. 1935–39, 1957–62 та від 1966 – у складі Баранів., 1965–66 – Дзержин. (нині Романів.) р-нів. 1962–65 підпорядк. Новоград-Волин. міськраді. Від 1932 – у межах Київ., від 1938 – Житомир. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 10 липня 1941 до 31 грудня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. 6 листопада 1943 партизан. загін ім. М. Щорса розгромив побл. Адамівки загін нім. жандармів і місц. поліції, а згодом зайняв Д. і утримував його 54 дні (т. зв. Мархлев. партизан. республіка). У сутичках з ворогом на тер. селищ. ради загинуло 35 рад. бійців і партизанів. 286 жит. с-ща воювали на фронтах 2-ї світ. війни, з них 179 загинули, 191 відзначений бойовими нагородами. Є пром. поклади каоліну, польового шпату, кварцу, піску, ін. пегматитів, гончар. та буд. глини. Працюють хлібозавод № 5 ВАТ «Житомирхліб», ТОВ «Довбис. фарфор. з-д “Корал”» (засн. 1823), продукція якого поєднує традиц. форми старовин. укр. посуду з сучас. розписом. У Д. – заг.-осв. школа, допоміжна школа-інтернат, дитсадок, психоневрол. інтернат; поліклініка, дільнична лікарня, вет. пункт; Будинок культури, б-ка, етногр. музей; ДЮСШ. Є відділ. 2-х банків, парк. Функціонують катол. парафіял. хор «Солі Део», самодіял. нар. ансамбль пісні та танцю; Т-во поляків ім. Іоана-Павла ІІ. Реліг. громади: РКЦ, УПЦ МП, євангел. християн-баптистів. Встановлено 2 пам’ятники та 2 обеліски воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни. У с. Лісова Поляна провів дит. та юнац. роки політ. діяч, економіст Ю. Єхануров, у довбис. школі навч. балетмейстер, нар. арт. УРСР Р. Малиновський.

М. Ю. Костриця, Л. О. Василевич

Стаття оновлена: 2008