Довгань Борис Степанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Довгань Борис Степанович

ДОВГА́НЬ Борис Степанович (19. 08. 1928, Київ) – скульптор. Дід С. Довгань. Засл. діяч мист-в України (1993). Літ.-мист. премія ім. В. Стуса (1992). Чл. НСХУ (1965). Почес. чл. НАМУ (2009). Закін. Київ. худож. ін-т (1956; викл. М. Лисенко, І. Макогон, І. Шаповал). Працював 1957–62 викл. Київ. худож. школи ім. Т. Шевченка. Учасник всеукр. мист. виставок від 1956. Від 1956 до поч. 1970-х рр. роботи майстра через його нац. переконання не брали на виставки. Персон. – у Києві (1999). Осн. галузі – станк., монум. і монум.-декор. скульптура. Твор. манері Д. притаманні ідеалізація, узагальнення скульптур. форми, строгий відбір деталей, тектонічність композиції. Концепція творчості базується на традиції антич. скульптур. класики. Створив портретну галерею видат. діячів укр. культури. Спільно з В. Клоковим 1981 реставрував пам’ятник Т. Шевченку, зроблений І. Кавалерідзе 1918 у Ромнах (нині Сум. обл.). Окремі роботи зберігаються в НХМ, Київ. музеї рос. мист-ва, Нац. музеї літ-ри України, Нац. істор.-етногр. заповіднику «Переяслав» (Київ. обл.), Хмельн. краєзнав. музеї. Серед учнів – Б. Бистров, А. Забой, В. Пацевич, В. Прядка.

Тв.: скульптури – «Україна (Хліб-сіль)» (1960, співавт., у Черкасах), «Тетяна» (парк ім. О. Пушкіна у Києві, 1973), «Меркурій» (парк «Олександрія», м. Біла Церква, 1993); портрети – І. Світличного, Л. Грабовського, Г. Кочура, А. Малишка, Ю. Кочержинського, Г. Дворка, Ф. Юр’єва, М. Зерова, В. Вернадського, Г. Сковороди (усі – 1968), В. Стуса (1969), А. Лимарева (1976); герб Києва «Золота гілка каштана» (1968, співавт.); рельєфи – на Будинку тех. інформації (1970), «Київ стародавній», «Київ сучасний» (обидва – 1973, для ресторану при готелі «Славутич»; усі – Київ); композиції – «Музика» (для фонтана в сквері на вул. Городецького в Києві, 1979), «Земля і вода» (для фонтана у м. Нова Каховка Херсон. обл., 1983), «Моління в Гефсиманському саду», «Мадонна з дитям» (обидві – 2006); «Зустріч», «Піраміда», «Хмарка», «Шмон (Архіпелаг ГУЛАГ)», «Поет і кат (Пам’яті Ф. Війона)», «Лакримозо (В.-А. Моцарт)», торси в антич. стилі (усі – 1968–90); композиція з рельєфів-портретів Гомера, Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини, Г.-К. Андерсена, В. Шекспіра, О. Пушкіна (зовн. оформлення Держ. б-ки для дітей, 1984); мемор. дошки – М. Глущенку (1979), М. Драгоманову (1986), М. Добровольському (1989), Б. Антоненку-Давидовичу (1991), П. Чубинському (1993), О. Богомазову (2001), Іоану-Павлу ІІ (2002, для церкви св. Миколая на Аскольд. могилі), Л. Медведю, митрополиту Даниїлу (обидві – 2006); пам’ятники – «Перше кохання» (для фонтана у Гурзуфі, АР Крим, 1987), О. Пушкіну (1987, Гурзуф), генералу М. Драгомирову (1992, м. Конотоп Сум. обл.), репрес. художникам (1996), Іоану-Павлу ІІ (2002; обидва – Київ), В. Стусу (2006, с. Рахнівка Гайсин. р-ну Вінн. обл.); надгробки – М. Глущенку (1979), І. Шамо (1985), В. Денисенку (1986), С. Данченку, В. Іконнику (обидва – 2004).

Літ.: Демченко Є. Гідність майстра // Київ. 1990. № 1; Не кланявся ніколи й нікому // Нар. газ. 1999, 2 лип.; Козак О. Бронзову скульптуру Папи Римського відкрили до річниці його візиту в Україну // Хрещатик. 2002, 26 черв.; Стадник Н. Мистецька дорога Бориса Довганя // Шлях перемоги. 2002, 27 черв.; Білоусов А. Благословляю тебе, Україно! // КіЖ. 2002, 7 серп.; Пелих Н. Пам’ять про Богомазова у бронзі // Хрещатик. 2002, 20 листоп.; Скульптор Михайло Лисенко та його учні: Каталог. К., 2006; Захарчук Ю. Вічність і майстер (до 80-ліття Бориса Довганя) // ЛУ. 2008, 14 серп.

Ю. О. Захарчук

Стаття оновлена: 2016