Довнар Геннадій Станіславович
ДО́ВНАР Геннадій Станіславович (08. 07. 1925, с. Брияльове Березин. р-ну Мінської обл., Білорусь — 18. 12. 2009, Луганськ) — письменник. Член НСПУ (1964). Учасник 2-ї світової війни, бойові нагороди. Закін. Одес. університет (1950). Відтоді — у Ворошиловграді (нині Луганськ): учителював; очолював відділ культури і шкіл обл. г. «Прапор перемоги» (1954–58), редакцію телебачення Облтелерадіокомітету (1958–83) та обл. організацію СПУ (1983–88). Більшість творів Д. присвяч. пром. життю Донбасу, історії Луганщини.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Коли серця запалити: Повість. О., 1952; В шахтарську сім’ю: Повість. К., 1958; Друзі поруч: Повість. Лг., 1961; Людина, яка воскресла: Роман. К., 1966 (автор. перекл. рос. — Христофор воскрес. Лг., 1997); На бистрині: Докум. повість. Д., 1968; Головченки: Роман. Д., 1975; К., 1985; Повернення: Повість. К., 1976; Мины падают в цель: Повесть и рассказы. Москва, 1979; Д., 1981; Дорога без кінця: Роман. К., 1980; Солдаты милосердия: Повесть. Д., 1987; Делись огнем: Роман-хроника. Д., 1989; Луганцы: Истор. повествование в рассказах. Д., 1994; Гарячий екран: Роман. Лг., 1997; Зов разума: Книги и мысли. Лг., 2000; Отцы и правнуки Луганска. Лг., 2000; Моя желанная неволя: Дневник. Лг., 2000; Я — Земля!: Фантаст. повісті. Лг., 2001; Донбасс в огне: Истор. роман в повестях. Лг., 2003; Я — гражданин: Стихи. Лг., 2006.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
