Довнар-Запольський Митрофан Вікторович

ДО́ВНАР-ЗАПО́ЛЬСЬКИЙ Митрофан Вікторович (02(14). 06. 1867, м. Речица Мінської губ., нині Гомел. обл., Білорусь — 30. 09. 1934, Москва) — історик, джерело­знавець, архівіст. Батько В. Довнара-Запольського. Після закінче­н­ня Університету св. Володимира у Києві (1894) залишений при ньому професор. стипендіатом. Працював у Моск. архіві Міністерства юстиції як позаштат., від 1898 — по­стій. спів­роб., від 1899 — старший пом. архіваріуса Литов. Метрики; водночас викладав історію у приват. жін. г-зіях, читав курс лекцій про епоху Олександра I і проводив практичні заня­т­тя з історії нар. господарства 17 ст. як приват-доцент (1899–1901) Моск. університету. Один із організаторів Археогр. комісії при Моск. археол. товаристві, як її секр. під­тримував тісні контакти з губерн. вченими архів. комісіями. На 11-му Археол. зʼ­їзді у Києві (1899) ви­ступив з ґрунтов. аналізом діяльності архів. комісій за 1896–98. Після захисту магістер. дис. «Государствен­ное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягел­лонах» (К., 1901) пере­ведений до Університету св. Володимира у Києві, де 1901–19 працював професор кафедри рос. історії. Організатор і кер. студент. історико-етногр. гуртка при університеті (серед чл. — Д. Дорошенко, О. Гермайзе, П. Курін­ний, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко). 1905 захистив доктор. дис. «Очерки по организации западно-рус­ского крестьянства в XVI ст.» (К., 1905). У 1906 від­крив у Києві приватні комерц. курси, пере­творені 1907 на ін­ститут (остаточно отримав права ВНЗу 1912), який очолював до 1917. Від 1916 — чл. ініціатив. групи професорів з організації Київ. археол. ін­ституту, 1918–19 — його перший дир. Один із засн. Київ. товариства охорони памʼяток старовини та мистецтва (1910–19), спів­роб. Київ. археогр. комісії, чл. Істор. товариства Нестора-літописця. 1918 був повʼязаний з білорус. нац. рухом (консультант і чл. делегації Білорус. нар. респ. на пере­говорах з УНР), опрацьовував про­грам. для нац. держ. ви­значе­н­ня документ — «Асновы дзяржаўнасці Беларусі». Від 1920 — проф. Харків. університету; водночас спів­працював з Археогр. комісією ВУАН, зокрема надсилав їй ві­домості про документи архівів Харкова; 1921 — зав. під­від­ділу архіво­знавства архів. від­діл. Всеукр. комітету охорони памʼяток мистецтва і старовини; 1921–22 — чл. колегії Гол. архів. упр. України. Роз­робив концепцію, осн. положе­н­ня організації та про­граму діяльності курсів архіво­знавства. Від 1922 — проректор Азерб. університету і проф. Бакин. політех. ін­ституту. 1925 на за­проше­н­ня керівництва Білоруської РСР читав лекції з історії Білорусі й білорус. нар. господарства у Білорус. університеті (Мінськ), організував та очолив Археогр. комісію Історико-археол. секції Ін­ституту білорус. культури (через політ. мотиви змушений залишити Білорусь). Від 1926 мешкав у Москві, працював у Мосгубплані, викладав екон. гео­графію у Моск. ін­ституті нар. господарства, 1928–34 — проф. Тимірязєв. с.-г. академії. В остан­ні роки життя за­знав жорсткої критики з боку офіц. влади. Досліджував соц.-екон. історію України, Росії, Білорусі; історію декабрист. руху. За його ред. ви­дано значну кількість архів. матеріалів, зокрема «Документы Московского архива Министерства Юстиции» (т. 1, 1897), «Акты Литовско-Рус­ского государства: ХIV–XVI ст.» (вып. 1, 1899; обидва — Москва), 1-й і 2-й т. матеріалів 11-го Археол. зʼ­їзду, 5-й т. 8-ї ч. «Архива Юго-Западной Рос­сии» — «Акты об украинской администрации ХVI–XVII вв.». 1996 на батьківщині Д.-З. Гомел. університетом започ. між­нар. наук. чита­н­ня його імені (проводять один раз на два роки). Гол. тематика — діяльність Д.-З., історія Речиц. землі. 1996–2007 від­булося 6 читань (опубл. 6 збірників матеріалів), у яких активну участь взяли укр. науковці, зокрема І. Матяш, І. Верба, В. Ульяновський. Під час перших читань у м. Речица від­крито памʼятник Д.-З.

Завантажити статтю