Догма права
Визначення і загальна характеристика
ДО́ГМА ПРА́ВА — положення правового характеру, що приймається без доказів, на віру. Догма (від грец. δόγμα — думка, вчення) залишає поза увагою питання про сутність і походження права, закономірності його розвитку, взаємовідносини з ін. явищами сусп. життя й обмежує завдання науки описом та узагальненням матеріалу, наявного у чинному праві: юрид. дефініціями, формал. аналізом юрид. понять і класифікацією юрид. норм. Серед розробників концепції Д. п. — Дж. Остін (Велика Британія), Меркель, Берлінг і Зомло (Німеччина). Єдиним обʼєктом вивчення для них були правові норми, взяті апріорно, які вони вважали засобом регулювання, що однобічно впливає на субʼєктів методами примусу. Д. п. становить незмінну формулу, яку застосовують без урахування конкрет. істор. умов. Найпоширенішою є Д. п. при визначенні формал.-логіч. ознак права відповідно до норматив. праворозуміння. Стрижневим і догматич. є уявлення про право як систему норм, де на вищому щаблі перебуває осн. (суверенна) норма. Наука повинна вивчати право в чистому вигляді, без звʼязку з політ. і соц.-екон. чинниками. Нормативність повʼязується з формал. визначеністю права, його залежністю від держави, обовʼязковістю, процедурністю та караністю. Не береться до уваги така змістовна сторона норми, як моральність припису і права субʼєктів; перебільшується роль держави у встановленні ефективних юрид. норм, оскільки осн. норму приймає лише держава, вона ж гарантує її охорону та реалізацію. Догматизація норм права є характерною рисою юрид. позитивізму загалом і насамперед його різновиду — формал.-догматич. юриспруденції, де право повністю ототожнюється із законом, а сам закон тлумачиться абсолютно формально, оскільки визнається примат правової форми щодо будь-якого соціального змісту. «Очищення» правової форми довів до логічного кінця Г. Кельзен у «чистому вченні про право», послідовно втіливши у своїй теорії т. зв. норматив. ідеалізм. Д. п. має певні позитивні риси, оскільки характеризує право з погляду його формал. ознак, визначаючи своєрідність права. Проте може застосовуватися лише в теорії, оскільки на практиці не забезпечує характеристики взаємодії права та ін. сфер життєдіяльності суспільства.
Літ.: История политических и правовых учений. Москва, 1996; Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права. Москва, 1997.
С. В. Бобровник
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
