Дозвілля - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дозвілля

ДОЗВІ́ЛЛЯ – сукупність видів діяльності (занять), які здійснюють у вільний час для задоволення певних фізичних, інтелектуальних, соціальних і культурних потреб. У широкому значенні Д. ототожнюють з вільним часом, який розуміють як час, вільний від службових, а також багатьох домаш. обов’язків (прибирання житла, приготування їжі, робота на присадиб. ділянці та ін.). Загалом люди витрачають вільний час на відпочинок, репродукцію та розвиток здібностей, фіз. і розумових сил, розваги та спілкування. З цього погляду функції Д. тотожні функціям вільного часу. Їх реалізують у різних видах діяльності, які можуть виконувати кілька зазначених функцій. Напр., читання може бути не тільки відпочинком, розвагою, але й засобом підвищення культур. компетенції людини. У вузькому розумінні Д. розглядають як частину вільного часу, пов’язану з відпочинком і розвагами. Фахівці нараховують бл. 40-а видів діяльності (занять) у вільний час, що забезпечують виконання саме функції відпочинку і розваг. У наук. літ-рі ці заняття часто називають дозвіллєвими.

Д. є категорією історичною, розмір і зміст якої варіюються залежно від конкретно-істор. специфіки. У давнину життя людей, їх моральність, магія, мист-во, культові елементи тощо були тісно пов’язані з працею і природ. середовищем, тому Д. як таке спеціально не виокремлювалося. Цивілізац. прогрес спричинив розподіл діяльності людини. Поряд із робочим з’явився вільний час, що надалі зростав за розміром і збагачувався за змістом. Під впливом тех.-технол. і соціокультур. змін час Д. перестав безпосередньо залежати як від природ. чинників, так і від вироб-ва. У серед. 20 ст. розміри робочого і позаробочого часу фактично зрівнялися, а прибутки від «індустрії Д.» у розвинутих країнах почали конкурувати, напр., з прибутками від вироб-ва сталі, що раніше було неможливим. Зміцненню позицій Д. у сучас. розвинутих сусп-вах сприяє також споживання, яке нині виступає вирішал. чинником стилю життя людей і змісту їх Д. Воно є також культур. категорією, оскільки люди надають Д. великого значення. У багатьох культурах вільний час розглядають як позитивну цінність (свята, вільні від роботи дні підтримують релігія, традиції, звичаї). Цьому відповідають певні зразки поведінки і міжлюд. стосунків, способи використання часу Д. Однак представники деяких культур трактують вільний час як негативну цінність, зокрема прихильники пуритан. світогляду вважають Д. нерац. тратою часу і намагаються обмежити свій відпочинок до мінімуму. Д. розглядають і як соц. категорію – його функції, розміри та способи використання визначає рівень розвитку конкрет. сусп-ва. У широкому розумінні саме дозвіллєва змістовність може засвідчити потенційні можливості доступу різних соц. груп і верств до культур. благ та рівень їхньої фактич. участі у культурі. При цьому важливі не тільки величина вільного часу, але й можливість самостійно визначати вид і ритм влас. дозвіллєвих занять. Соціологія розглядає Д. як елемент способу життя певної спільності. Вона також вивчає зв’язки Д. з робочим і позаробочим часом, його взаємовідносини з соц. ін-тами, структурою та процесами, культурою. На емпірич. рівні соціологія Д. досліджує дозвіллєву поведінку різних соц. груп і верств, їхні культурно-дозвіллєві практики, інфраструктуру Д. тощо. Інституц. оформлення соціології Д., що відбулося у 1960–70-х рр., пов’язане з публікацією робіт М. Каплана, М. Сміта, Ж. Дюмазедьє, С. Паркера та ін. У цей час в СРСР проведено низку великомасштаб. соціол. дослідж. з проблем вільного часу, надруковані книги Б. Грушина, Л. Гордона, Е. Клопова, В. Патрушева. Від 1969 виходить міжнар. часопис «Society and Leisure» («Суспільство і дозвілля»).

Проведення заг.-нац. репрезентатив. опитувань насел. України стало можливим лише після здобуття незалежності 1991. Соціол. моніторинг тенденцій трансформації укр. сусп-ва, що його здійснює Ін-т соціології НАНУ (Київ), засвідчує суттєві зміни у галузі Д. У 1990-х рр. ці зміни багато в чому зумовлені соц.-екон. кризою, яка охопила усі сфери життя сусп-ва. Обвал. спад вироб-ва, інфляція, високі ціни унеможливили бюджетне фінансування різних соціокультур. програм. Попередні дотації держави на культуру, освіту і науку були істотно скорочені, що мало негатив. вплив на функціонування закладів культури. У цій ситуації вони почали впроваджувати заходи комерц. типу, серед яких – скорочення зайнятості, неоплачувані відпустки, обмеження кількості вистав, зміна репертуару, збільшення розважал. програм з метою залучення ширшої публіки тощо. Загалом зміни, що відбуваються у соціокультур. сфері сусп-ва, мають суперечливий характер: з одного боку – розширення різноманіт. культур. форм, виникнення недерж. телекомунікації, скасування моноідеол. цензури, виникнення нових твор. колективів, культурол. об’єднань, що наочно свідчить про трансформацію культури з моно- у полістилістичну; з ін. – нестача фінансів, а також комерціалізація культури, орієнтована переважно на задоволення потреб у розвагах. Водночас істотно зменшилась кількість кінотеатрів, клубів, б-к, читалень. В умовах заг. соц.-екон. кризи, коли більшість громадян витрачає багато часу на пошуки фінанс. і матеріал. ресурсів, розмір вільного часу для них скорочується. Скорочується й примітивізується змістовність культурно-дозвіллєвих занять. За даними соціол. дослідж. Ін-ту соціології НАНУ, протягом 1990-х рр. для більшості насел. країни погіршились умови для повноцін. відпочинку після роботи, проведення Д., відпустки, виховання дітей. Для Д. характерна істотна перевага пасив. форм занять (телебачення, газети, радіо) над актив. і твор. формами (фізкультура та спорт, художня творчість, прикладна творчість, відпочинок на природі). Аналіз участі насел. у культур. житті протягом 1990-х рр. дозволив вирізнити 3 групи за ступ. контактів із закладами й засобами культури. Найбільша за чисельністю серед них, для якої характерний низький або навіть нульовий рівень контактів із закладами культури (клуби, музеї, театри, художні виставки, кінотеатри, б-ки тощо), за згаданий період зменшилась із 72 % до 68 %; друга група, із середнім рівнем контактів із закладами культури, збільшила свою чисельність із 12 % до 25 %; третя група, із високим або вище середнього рівня контактів із закладами культури, істотно зменшилась із 16 % до 7 %. Наведені дані свідчать, що переважна більшість громадян не бере актив. участі у публіч. споживанні культур. благ. Натомість в останні роки зростає значущість індивідуал. споживання культури, пов’язаного перш за все із сім’єю, домогосподарством, колом дружніх стосунків. Індивідуалізацію культур. життя втілюють нетрадиц. засоби культури – телебачення, Інтернет та ін. Соціол. дані свідчать про неухильне зростання питомої ваги цього сегменту вітчизн. культури. На поч. 21 ст. соціол. дослідж. фіксують позитивні зрушення у культур. житті насел., сфері його д. У цей період покращилися (порівняно з 1990-ми) можливості для участі у культур. житті, поліпшилися умови відпочинку та Д., проведення відпустки та ін.

Літ.: Ручка А. О., Костенко Н. В., Скокова Л. Г. Мас-медіа і культура в контексті соцієтальних перетворень // Укр. сусп-во на порозі третього тисячоліття. 1999; Цимбалюк Н. М. Доз- вілля в Україні: Теор. та емпіричні аспекти. 2006; Українське суспільство 1992–2006: Соціол. моніторинг. 2006 (усі – Київ).

А. О. Ручка

Стаття оновлена: 2008