Дозвілля

Визначення і загальна характеристика

ДОЗВІ́ЛЛЯ — сукупність видів діяльності (занять), які здійснюють у вільний час для задоволе­н­ня певних фізичних, інтелектуальних, соціальних і культурних потреб. У широкому значен­ні Д. ототожнюють з вільним часом, який ро­зуміють як час, вільний від службових, а також багатьох домаш. обовʼязків (прибира­н­ня житла, приготува­н­ня їжі, робота на присадиб. ділянці та ін.). Загалом люди витрачають вільний час на від­починок, ре­продукцію та роз­виток здібностей, фіз. і ро­зумових сил, роз­ваги та спілкува­н­ня. З цього по­гляду функції Д. тотожні функціям вільного часу. Їх реалізують у різних видах діяльності, які можуть виконувати кілька за­значених функцій. Напр., чита­н­ня може бути не тільки від­починком, роз­вагою, але й засобом під­вище­н­ня культур. компетенції людини. У вузькому ро­зумін­ні Д. роз­глядають як частину вільного часу, повʼязану з від­починком і роз­вагами. Фахівці нараховують бл. 40-а видів діяльності (занять) у вільний час, що забезпечують викона­н­ня саме функції від­починку і роз­ваг. У наук. літературі ці заня­т­тя часто називають до­зві­л­лєвими.

Д. є категорією історичною, роз­мір і зміст якої варіюються залежно від конкретно-істор. специфіки. У давнину життя людей, їх моральність, магія, мистецтво, культові елементи тощо були тісно повʼязані з працею і природ. середовищем, тому Д. як таке спеціально не ви­окремлювалося. Цивілізац. про­грес спричинив роз­поділ діяльності людини. Поряд із робочим зʼявився вільний час, що надалі зро­став за роз­міром і збагачувався за змістом. Під впливом тех.-технол. і соціокультур. змін час Д. пере­став без­посередньо залежати як від природ. чин­ників, так і від виробництва. У серед. 20 ст. роз­міри робочого і позаробочого часу фактично зрівнялися, а прибутки від «індустрії Д.» у роз­винутих країнах почали конкурувати, напр., з прибутками від виробництва сталі, що раніше було неможливим. Зміцнен­ню позицій Д. у сучас. роз­винутих су­спільствах сприяє також спожива­н­ня, яке нині ви­ступає вирішал. чин­ником стилю життя людей і змісту їх Д. Воно є також культур. категорією, оскільки люди надають Д. великого значе­н­ня. У багатьох культурах вільний час роз­глядають як позитивну цін­ність (свята, вільні від роботи дні під­тримують релігія, традиції, звичаї). Цьому від­повід­ають певні зразки поведінки і між­люд. стосунків, способи викори­ста­н­ня часу Д. Однак пред­ставники деяких культур трактують вільний час як негативну цін­ність, зокрема прихильники пуритан. світо­гляду вважають Д. нерац. тратою часу і намагаються обмежити свій від­починок до мінімуму. Д. роз­глядають і як соц. категорію — його функції, роз­міри та способи викори­ста­н­ня ви­значає рівень роз­витку конкрет. су­спільства. У широкому ро­зумін­ні саме до­зві­л­лєва змістовність може засвідчити потенційні можливості до­ступу різних соц. груп і верств до культур. благ та рівень їхньої фактич. участі у культурі. При цьому важливі не тільки величина вільного часу, але й можливість само­стійно ви­значати вид і ритм влас. до­зві­л­лєвих занять. Соціологія роз­глядає Д. як елемент способу життя певної спільності. Вона також ви­вчає звʼязки Д. з робочим і позаробочим часом, його взаємовід­носини з соц. ін­ститутами, структурою та процесами, культурою. На емпірич. рівні соціологія Д. досліджує до­зві­л­лєву поведінку різних соц. груп і верств, їхні культурно-до­зві­л­лєві практики, інфра­структуру Д. тощо. Ін­ституц. оформле­н­ня соціології Д., що від­булося у 1960–70-х рр., повʼязане з публікацією робіт М. Каплана, М. Сміта, Ж. Дюмазедьє, С. Паркера та ін. У цей час в СРСР проведено низку великомас­штаб. соціол. дослідж. з про­блем вільного часу, на­друковані книги Б. Грушина, Л. Гордона, Е. Клопова, В. Патрушева. Від 1969 виходить між­нар. часопис «Society and Leisure» («Су­спільство і до­зві­л­ля»).

Проведе­н­ня заг.-нац. ре­презентатив. опитувань насел. України стало можливим лише після здобу­т­тя незалежності 1991. Соціол. моніторинг тенденцій транс­формації укр. су­спільства, що його здійснює Ін­ститут соціології НАНУ (Київ), засвідчує сут­тєві зміни у галузі Д. У 1990-х рр. ці зміни багато в чому зумовлені соц.-екон. кризою, яка охопила усі сфери життя су­спільства. Обвал. спад виробництва, інфляція, високі ціни унеможливили бюджетне фінансува­н­ня різних соціокультур. про­грам. Попередні дотації держави на культуру, освіту і науку були істотно скорочені, що мало негатив. вплив на функціонува­н­ня закладів культури. У цій ситуації вони почали впроваджувати заходи комерц. типу, серед яких — скороче­н­ня зайнятості, неоплачувані від­пустки, обмеже­н­ня кількості ви­став, зміна репертуару, збільше­н­ня роз­важал. про­грам з метою залуче­н­ня ширшої публіки тощо. Загалом зміни, що від­буваються у соціокультур. сфері су­спільства, мають суперечливий характер: з одного боку — роз­шире­н­ня різноманіт. культур. форм, виникне­н­ня недерж. телекомунікації, скасува­н­ня моноідеол. цензури, виникне­н­ня нових твор. колективів, культурол. обʼ­єд­нань, що наочно свідчить про транс­формацію культури з моно- у полістилістичну; з ін. — не­стача фінансів, а також комерціалізація культури, орієнтована пере­важно на задоволе­н­ня потреб у роз­вагах. Водночас істотно зменшилась кількість кінотеатрів, клубів, б-к, читалень. В умовах заг. соц.-екон. кризи, коли більшість громадян витрачає багато часу на пошуки фінанс. і матеріал. ресурсів, роз­мір вільного часу для них скорочується. Скорочується й примітивізується змістовність культурно-до­зві­л­лєвих занять. За даними соціол. дослідж. Ін­ституту соціології НАНУ, протягом 1990-х рр. для більшості насел. країни погіршились умови для повноцін. від­починку після роботи, проведе­н­ня Д., від­пустки, вихова­н­ня дітей. Для Д. характерна істотна пере­вага пасив. форм занять (телебаче­н­ня, газети, радіо) над актив. і твор. формами (фізкультура та спорт, художня творчість, прикладна творчість, від­починок на природі). Аналіз участі насел. у культур. житті протягом 1990-х рр. до­зволив вирізнити 3 групи за ступ. контактів із закладами й засобами культури. Найбільша за чисельністю серед них, для якої характерний низький або навіть нульовий рівень контактів із закладами культури (клуби, музеї, театри, художні ви­ставки, кінотеатри, б-ки тощо), за зга­даний період зменшилась із 72 % до 68 %; друга група, із середнім рівнем контактів із закладами культури, збільшила свою чисельність із 12 % до 25 %; третя група, із високим або вище середнього рівня контактів із закладами культури, істотно зменшилась із 16 % до 7 %. Наведені дані свідчать, що пере­важна більшість громадян не бере актив. участі у публіч. споживан­ні культур. благ. Натомість в остан­ні роки зро­стає значущість індивідуал. спожива­н­ня культури, повʼязаного перш за все із сімʼєю, домогосподарством, колом дружніх стосунків. Індивідуалізацію культур. життя втілюють нетрадиц. засоби культури — телебаче­н­ня, Інтернет та ін. Соціол. дані свідчать про неухильне зро­ста­н­ня питомої ваги цього сегменту вітчизн. культури. На поч. 21 ст. соціол. дослідж. фіксують позитивні зруше­н­ня у культур. житті насел., сфері його д. У цей період покращилися (порівняно з 1990-ми) можливості для участі у культур. житті, поліпшилися умови від­починку та Д., проведе­н­ня від­пустки та ін.

Літ.: Ручка А. О., Костенко Н. В., Скокова Л. Г. Мас-медіа і культура в контекс­ті соцієтальних пере­творень // Укр. су­спільство на порозі третього тисячолі­т­тя. 1999; Цимбалюк Н. М. Доз- вілля в Україні: Теор. та емпіричні аспекти. 2006; Українське су­спільство 1992–2006: Соціол. моніторинг. 2006 (усі — Київ).

А. О. Ручка

Завантажити статтю