Доля Євдокія Іванівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Доля Євдокія Іванівна

ДО́ЛЯ Євдокія Іванівна (справж. – Верховинець-Костева; 17. 02 (01. 03). 1885, Полтава – 15. 11. 1988, там само) – актриса, співачка (мецо-сопрано). Дружина В. Верховинця. Навч. у Полтав. єпарх. уч-щі (1894–99; курс Ф. Попадича, І. Погорілого). Водночас брала участь у масових сценах рос. драм. трупи «Червоний факел», яка гастролювала у Полтаві. 1904–06 співала у хорі Ф. Попадича. 1906–15 – у Театрі М. Садовського, 1915–17 – Т-ві укр. арт. під кер-вом І. Мар’яненка (обидва – Київ), 1919–26 – Полтав. театрі. Засн. (разом із чоловіком) і реж. жін. хор. театралізов. ансамблю «Жінхоранс» у Полтаві (1930–35), Києві (у статусі держ. капели, 1935–37), де вперше в Україні започатковано новий жанр театралізов. пісні, у якій спів супроводжується легкими ритм. і танц. рухами. У паузах між піснями на концертах «Жінхорансу» Д. виступала в амплуа драм. актриси, зокрема з Остапом Вишнею, О. Ковінькою. Заарешт. 1938, покарання відбувала у Казахстані до 1944. Від 1945 – актриса, 1947–50 – реж. Полтав. філармонії; водночас – реж. новоствор. «Жінхорансу».

Ролі: Матюша, Харитина, Кася («Суєта», «Наймичка», «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Галя, Проня («Циганка Аза», «За двома зайцями» М. Старицького), Зінька («Лісова квітка» Л. Яновського), Хеся («Мораль пані Дульської» Г. Запольської), Маня («Весняні сни» А. Добровольського); у кіно – Мати нареченої (к/ф «Коліївщина», реж. І. Кавалерідзе, 1933, Одес. кіностудія худож. фільмів).

Літ.: Дзюба Г. Творче довголіття // Музика. 1985. № 4; Верховинець Я. Від «Жінхорансу» до «Полтави» // Там само. 2000. № 4–5.

Я. В. Верховинець

Стаття оновлена: 2008