Домашня освіта - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Домашня освіта

ДОМА́ШНЯ ОСВІ́ТА – форма освітньої підготовки в умовах сім’ї. Існує поряд зі шкіл. навч. Від становлення цивілізації і до законодав. ухвалення у багатьох країнах обов’язкового навч. шляхом відвідування школи (серед. 19 ст.) Д. о. можна розглядати як традиц. явище. У вітчизн. пед. науці та практиці Д. о. зберігала свою важливість до встановлення рад. влади (так само, як і батьків. роль у вихованні дитини). Д. о., як правило, пропагували у середовищі укр. інтелігенції, такі традиції схвалювали, зокрема, Г. Сковорода, М. Драгоманов, І. Франко, Олена Пчілка. Однак жорстко контрольов. і централізов. система освіти в СРСР практично звела нанівець Д. о. Від 1990 особливості розвитку укр. освіт. системи, що відзначаються неухил. поступал. рухом від контрольов. освіт. практики до демократизов. плюраліст. форм освіт. вибору, свідчать про складний і суперечливий характер переходу до впровадження програм приватизації освіти, що уможливлює прогнозування реал. доступності Д. о., зокрема для дітей з особливими потребами. Законом України «Про освіту» передбачено можливість одержання заг. початк. і серед. освіти в сім’ї з правом на держ. атестацію. Характер. світ. тенденцією нині є зростання популярності Д. о. (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Франція, Німеччина, Мексика, Японія, Польща, Чехія). В англомов. наук.-пед. і пед.-публіцист. літ-рі розрізняють Д. о. сімейно-центровану (навч. процес ґрунтується на родин. цінностях), дитино-центровану (вивчення і розвиток здібностей, нахилів, обдарувань, бажань, потреб і прагнень дитини), домашньо-центровану (увагу акцентують на домі як центрі навч. і розвиваючої діяльності), cфокусовану на дитині (навч., зорієнтоване на безпосереднє, самост. і самодіял. навч. дитини, вивчення нею довкілля характер. тільки для неї способом пізнання), батьків.-центровану (батьки виступають ядром орг-ції навч.) та ін. Найбільш поширена Д. о. у США (станом на 2005 кількість домаш. учнів сягала 2 млн), де вона є самодостат. компонентом системи неперерв. освіти. В аспекті неформал. і формал. профес. освіти для учнів – це неформал. допрофес. підготовка, особливістю якої є раннє формування профес. навичок, а для батьків – неформал. профес.-пед. освіта, яка забезпечує пізнав. потреби дітей. У контексті явища неперерв. освіти – це активно-когнітив. життєвий стиль, який в інтервалі індивід. пізнав. ситуації безпосередньо пов’язаний з упровадженням навч. автономії й незалежності, що передбачає забезпечення сталого прогресу якостей саморозвитку, самозбагачення, самореалізації учнів. Унікальність Д. о. як невід’єм. компонента амер. системи неперерв. освіти полягає у тому, що група людей, пов’язаних спільністю побуту, взаєм. морал. відповідальністю і взаємодопомогою, включена у неперервну пізнав. діяльність, стосунки з ін. людьми, що ґрунтуються на активності особистості в оволодінні та збагаченні необхід. досвідом. Особливістю цього явища є те, що водночас відбувається процес навч. батьків, які зазвичай не є педагогами професіоналами, та їхніх дітей, життя яких підпорядк. навч. До прийняття закону про заг. шкіл. обов’язок у США 1852 Д. о. була домінуючою освіт. формою, яка забезпечувала 97 % грамотності серед насел., однак поступово до 1918 її витіснило шкіл. навч. Д. о. зберігалася тільки у замож. сім’ях, набуваючи ознак еліт. освіти, хоча до поч. 1970-х рр. спостерігався її регрес; кін. 1970 – поч. 1980-х рр. – відродження, боротьба за легалізацію цієї форми освіт. вибору; кін. 1980-х рр. – поч. 21 ст. – легалізація та інституціалізація. Завдяки теоретикам педагогіки, серед яких провідне місце займають Дж. Голт і Д. Мурі, Д. о. стала прийнят. і доступ. батькам, а також зрозумілою для тих, хто не вважав за доцільне її реалізувати. Їхні пед. погляди беруть поч. у класич. концепціях про дит. природу й можливості пед. впливу батьків у навч. дітей. Пед. теорії Д. о., відповідно до яких дит. роки вважають унік. періодом життя людини, що потребує особливого вихов. впливу, не є новими, проте їх можна вважати інновац. версіями відомих концепцій, що стимулювали нетипові форми освіт. вибору.

Літ.: M. Stevens. Kingdom of Children: Culture and Controversy in the Homeschooling Movement. Princeton, 2001; Лещенко А. Джерела мотивації домашнього навчання: американський досвід // Пед. процес: теорія і практика. К., 2006. Вип. 2.

М. П. Лещенко, А. А. Лещенко

Стаття оновлена: 2008